Читати книгу - "Поцілунок під забороною, Ясміна Лав"

І тут до мене доходить, що живу-то я зараз не в нашій квартирці, а в маєтку Монастирського. Блін.

— Адресу я тобі надішлю в повідомленні. Тільки мені потрібна година.

— Чудово.

Скидаю виклик та біжу у ванну кімнату. Вмикаю воду, змиваючи з обличчя цю маску, яка не хоче злазити. І заодно викликаю таксі через додаток.

Далеко доїхати я не встигну, але в найближчий район міста повинна зуміти.

Зелена каша змивається, але все обличчя стало червоним. Але думаю, це мине трішки згодом.

З шафи дістаю світлі джинси та светр бежевого кольору з високою горловиною. На ноги взуваю свої черевики, а волосся швидко збираю у високий хвіст.

Виглядаю за двері й, нікого не побачивши, тихо проходжу коридором.

Спускаюся сходами, дістаю з шафи теплу, коротку куртку та виходжу на вулицю.

Через ворота у мене немає шансів вийти непомітною, тому йду на задній двір.

Тут немає окремого входу або ж воріт, які можна відчинити, але між стіною та парканом я давно але побачила вузький отвір.

Думаю, якщо не одягати пуховик, то зможу туди пролізти. І так, у мене виходить.

А на дорозі, метрів за двісті від будинку, мене вже чекає таксі.

Застрибую в салон і видихаю, дивлячись, як ми минаємо ворота дому Монастирських…