Читати книгу - "Няня для доньки мільйонера, Аліса Рей"

Розділ 14

Повільно ступаю на сходи й боюсь, щоб не перечепитися. Не люблю високі підбори, але сьогодні без них ніяк. До сукні вони підходять, та і я зовсім інакше виглядаю. 

Коли спускаюсь вниз і бачу Надійку з татом, усміхаюсь дівчинці та ніяковію від прямого погляду Корсакова. Артур розглядає мене прискіпливо з голови до ніг. Мабуть, здивований, адже сьогодні я зовсім не схожа на себе. 

– Я готова! – кажу збентежено, зупинившись навпроти чоловіка. 

– Ти дуже гарна, – стримано відповідає Артур. – Я в захваті.

– Дякую, – ну ось, я ще більше червонію від його компліментів. Але приємно-то як! 

Здається, всі вже давно поїхали й залишилися лише ми. Спочатку Артур садить у машину Надійку, а тоді чекає, коли я займу своє місце. Перед тим, як зачинити двері, наші погляди на кілька секунд перетинаються – і так тепло стає. 

Артур сідає спереду, поруч з Давидом, і ми рушаємо. Не знаю, чому так сильно хвилююся. Просто відчуття таке, що щось має статися. Не знаю, може, я себе накрутила, адже після усього побаченого інакше просто не можу. Мені здається, що весілля не буде і втече або Ніночка, або Арсен. Хоча… у кожного з них є причини цього не робити. Ніна вагітна від одного, але хоче іншого. Арсен взагалі не зрозуміло чого хоче. Мабуть, таки грошей Ніни. 

Коли автомобіль зупиняється на стоянці ресторану, я помічаю, як до входу сходяться гості. Лише зараз розумію, що це дійство буде дуже пафосним і дорогим. Мабуть, ні Ніні, ні Арсену не вигідно зривати церемонію. 

– Усе добре? – питає Артур, коли допомагає мені залишити салон. Він подає свою руку, а я приймаю її не задумуючись. 

– Так, – киваю. 

– Хапайся за мій лікоть, – Артур чекає, коли це зроблю, а мені шалено ніяково. Просто не думала, що ми можемо бути настільки близькими. 

Доволі невпевнено хапаюсь за його зігнутий лікоть, а іншою рукою він бере за руку Надю. Мабуть, збоку ми схожі на справжню родину, але насправді це зовсім не так. 

Давид залишається біля автомобіля, і якби була моя воля, я б також не заходила всередину. Просто немає бажання ще раз бачити маму Артура чи нареченого з нареченою. 

– Тут так гарно! – з захватом випалює Надя, і я її підтримую. Навіть думати не хочу, скільки грошей було вкладено у всі ці живі квіти й сам ресторан. І головне, чиї це гроші… 

– Дуже гарно, – киваю. 

– Катю, а можна мені до дівчат? Он тих, – Надя показує пальчиком на двох дівчаток приблизно її віку. Розумію, що дівчинці бракує спілкування, тому готова її відпустити.

– Йди, але будь на видноті, – відповідає за мене Артур. 

Щаслива Надя біжить знайомитися, а Артур зупиняє офіціанта, який приносить келихи з шампанським, і забирає з таці одразу два й один передає мені.

– Взагалі-то, я на роботі, – кажу, сумніваючись, чи варто брати келих. Я і так не сильна в алкоголі, а на цьому святі варто зберігати тверезий розум. 

– Один келих я дозволяю, – Артур усміхається, а я просто не можу йому відмовити. 

Забираю келих і роблю ковток. Дивно, але смак шампанського мені подобається. Помічаю серед гостей маму Артура в гарній сукні блакитного кольору і його тата в інвалідному візку. От цього чоловіка мені реально шкода. Він у дуже поганому стані, а рідні тільки те й роблять, що стосунки з’ясовують. 

Арсен стоїть біля арки та нервово переминається з ноги на ногу. Хвилюється, що наречена не прийде? Ну, у нього є причини сумніватися… 

Слідкую за тим, як Надя розмовляє про щось з тими дівчатами, і відчуваю руку Артура у себе на талії. Він робить це так невимушено, наче в цьому немає нічого дивного. Це тільки в мене одразу ж збивається дихання. 

– Ти сьогодні зовсім інша, Катю, – шепоче мені на вухо. – Я в захваті.

– Хочеш сказати, що всі попередні дні я виглядала жахливо? – в принципі, я розумію, що він має на увазі, але, щоб не бентежитись, вирішую напасти з претензіями. 

– Ти завжди гарна, – додає, а я розумію, що дарма рота відкривала. – Але сьогодні зовсім інша. Більш жіночна. 

– Дивно чути від тебе компліменти, – кажу, зосередивши на Корсакову свій погляд. – Я звикла, що ти завжди чимось не задоволений. 

– Пробач. Я помилявся, – відповідає так просто, наче в цьому немає нічого дивного. – Надя в захваті від тебе. І тепер я розумію чому.

Погляд Артура опускається на мої губи, і я можу заприсягтися, що він хоче мене поцілувати. Та найстрашніше у цій ситуації навіть не це. Я також цього хочу… Дуже і дуже сильно… 

Гучна музика різко повертає мене в реальність, і я одразу ж відриваю погляд від Артура і торкаюсь ним нареченої. Маю визнати, що Ніна сьогодні дуже гарна. Видно, що над її образом працювали професіонали. І животик так мило підкреслює сукня. 

Тільки от вираз її обличчя одразу дає зрозуміти, що вона не в захваті від цього дійства. Дивна вона все-таки. Завагітніла від одного брата, одружується з ним, а кохає іншого. Хоча взагалі сумніваюсь, що вона знає, що це таке. 

Вся церемонія здається мені награною і нещирою. Взагалі жодних емоцій не викликає. Лише мама нареченого витирає сльози серветкою і, мабуть, рахує гроші, які принесе їй цей шлюб, адже тепер синочок під надійним крилом. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍