Читати книгу - "Няня для доньки мільйонера, Аліса Рей"

Коли настає час вітати наречених, ми з Артуром наближаємося, і я бачу, яким вбивчим поглядом мене розглядає Ніна. Вона стала дружиною іншого чоловіка, а досі ревнує Артура. 

Сухо вітаю обох. Артур робить так само. Відступаємо трохи вбік, чекаючи, поки всі охочі привітають молодят. Далі перший танець і святковий бенкет. Ось це мені реально подобається, адже страви дуже смачні. А ще я помічаю, що до Артура часто підходять вітатися різні чоловіки. Йому тиснуть руку і цікавляться справами. Його однозначно поважають, на відміну від брата-близнюка. 

– Після бенкету будемо їхати. Тільки за речами повернемося в будинок, – шепоче мені на вухо Артур. 

Це хороша новина. Свою місію він виконав і тепер зі спокійною душею може залишати це свято. 

Коли гості починають вставати, хто танцювати, а хто просто розбивається по компаніях, Артур також залишає нас з Надею. Він обіцяє повернутися через кілька хвилин і йде до батька. 

Сідає поруч з ним на крісло і накриває його руку своєю. Навіть уявляти не хочу, як йому зараз важко. Батьку залишилося зовсім мало часу, і Артур зобов'язаний піклуватися про нього. 

– Можна мені з подружками попрощатися? – питає Надя, шукаючи поглядом тих дівчат. 

– Можна. Тільки недовго, добре? – кажу.

Надя киває і біжить кудись поміж столиків, а я також не можу сидіти на місці і йду на терасу, з якої відкривається чудовий вигляд на парк. 

– Думаєш, Артур дійсно поведеться на таку, як ти? – цідить Ніна, з'явившись у мене за спиною. – Більше як на один раз ти не заслуговуєш. 

– Тобі що, зайнятись нічим? – питаю стримано. – У тебе весілля сьогодні!

– І що? Це весілля – тільки формальність, – фиркає Ніна. – Я Артура кохаю! 

Ну ось, знову та сама пісня. У всій цій ситуації мені найбільше шкода дитину цієї навіженої. Взагалі не розумію, що у неї в голові відбувається. 

– Але він тебе не кохає, – кажу. 

– А кого кохає? Тебе? – фиркає. – Не будуй ілюзій, дівчинко. Артур ніколи не відпустить свою дружину, яка померла. Він кохав її до божевілля просто. Навіть проти батьків пішов. Думаєш, зможеш замінити її? Дуже у цьому сумніваюсь.

Ну ось, Ніна таки змогла шкрябнути своїми словами по моєму серцю. Так неприємно стало чомусь. Я ж розумію, що маму Наді Артур шалено кохав. Вона назавжди у його серці. Але ж її більше немає, а життя продовжується… 

– Ніночко, тебе чоловік шукає, – до нас виходить мама Артура і забирає свою невістку, наостанок окинувши мене холодним поглядом. 

Я не можу второпати, чому мене так зачепили слова цієї дівчини. Яка різниця, чи кохає досі Артур свою дружину? Між нами все одно нічого не може бути. Я няня його доньки, і не більше. А те, що мене тягне до нього… це просто симпатія. Я думаю, Артур не гірше за мене розуміє, що ми надто різні. Настане день, коли Катька нагуляється і займе своє місце в цьому домі, а я просто зникну, ніби й не було мене там.

– Готова їхати? – з роздумів у реальність мене повертає саме Артур. Він наближається й уважно мене розглядає. – Щось сталося? Ти напружена.

– Ні, все добре, – кажу і намагаюсь його обійти, але Артур не дає цього зробити. Він хапає мене за руку вище ліктя і придивляється. 

– Катю, я ж бачу. Тебе образив хтось? – питає серйозно.

– Та ніхто мене не образив, – видихаю. – Просто втомилася від твоєї  сімейки. 

Напевно, Артур мені не вірить, але руку відпускає. Ми разом повертаємось у зал, щоб забрати Надю, але я її не бачу. Ті дівчатка, з якими вона познайомилася, тут, а її не видно. 

– Де Надя? – питає Артур.

– Вона сказала, що йде до цих дівчат. Може, вже на вулиці? – насправді я у це не вірю. Надя не могла самостійно залишити ресторан. 

– Я піду подивлюсь. Не хвилюйся, – Артур торкається мого плеча, але я бачу, що і йому не спокійно. 

Як я могла за власними переживаннями не помітити, що Надя кудись пішла? Вона ж не знає цього місця і може заблукати… Що я тоді робити буду?