Читати книгу - "Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд"

Глава 17

Хотіла сказати, що я вже сплю, але двері відчинилися раніше, ніж я щось відповіла, і в кімнату увійшов Крістоф, тримаючи велику тацю. Я привстала на ліжку, і витерла сльози. Здається, він прийшов не сваритися.

– Я приніс вам поїсти, Софі, - Крістоф поставив тацю на тумбу біля ліжка, і я ошелешено роздивилася вечерю. Подача, як в ресторані. Все так красиво складено, та і самі страви виглядають вишукано... Він блефував зі мною, чи це не його рук справа?

– Не схоже, що ви не вмієте готувати. Чи це така швидка доставка їжі? 

– Я вмію готувати. Принаймні, фритату*, і ось це все інше... - Шері незграбно вказав пальцем на страви біля омлету, наче не хотів озвучувати назви, щоб не здатися профі.

– Тоді навіщо був цей спектакль?

– Задля мого бажання взаємодіяти з вами. Лише заради цього, - знизав він плечима, не пишаючись, але і не виправдовуючи себе. Лише правда. Як мені на неї реагувати? Хто б знав...

– Це егоїстично.

– Так. І мені дуже соромно, але ще більше соромно за те, що я сказав вам після цього, - серйозно і, здавалося, щиро сказав Шері, стоячи неподалік мого ліжка, але не наважуючись присісти поряд. – В мене дійсно є проблеми з серцем. Я маю лікаря, який мене контролює, я не занедбав своє здоров'я, і дуже дратуюся, коли мою слабкість помічають оточуючі. Особливо, такі, як ви. 

– Боїтеся здаватися старим і слабким? - трохи пройнялася я його переживаннями.

– Боюся стати жалюгідним і безпорадним, особливо в очах тих, хто мені подобається, - здається, його розчулило моє співчуття. Крістоф ніжно посміхався. – Не зважайте... Обіцяю, що більше не підвищу на вас голос, і не казатиму про свої хтиві бажання.

– Добре, - сподіваюся, він не помітив моє неконтрольоване розчарування, через припинення його знаків уваги. 

– І те, що відбулося сьогодні ввечері... - ні, ні, ні... Шері ж не буде обговорювати нашу пристрастну дурість?! Я підібгала ноги під себе, і розхвилювалася. – Я досі не розумію, чи було це помилкою, але почуваюся, наче ґвалтівник. Шкода, що ця іграшка виявилася надто слабкою для вашого тіла.

– Давайте закриємо цю тему. Будь ласка... Якби це був ґвалт... Навряд чи, в мене виникла б така реакція, - ховаючи погляд, відповіла я, відчуваючи, як мої вуха ніби палають разом з щоками. – Я скуштую? - різко змінила я тему, розгорнувшись до таці.

– Так, звісно. Смачного, - Крістоф повільно вирушив до виходу, але виглядав при цьому трохи засмученим, наче хотів ще поговорити і з'ясувати, чому це між нами сталося. – Мені дуже шкода, що ви плакали через мій жахливий характер. Я спробую це загладити завтра. На добраніч, - він відчинив двері, і я раптом гукнула його. О, Боже! Ну навіщо?

– Стривайте, мсьє Шері. Ви не побудете зі мною?

– В якому сенсі? Навіщо? - попри те, що Крістоф, ймовірно, бажав посидіти ще зі мною, він не очікував, що таке можливо. Особливо, за моєю ініціативою.

– Ви вже поїли? 

– Ще ні.

– То несіть сюди свою їжу, щоб нам не було сумно на самоті, - я казала якісь наївні речі, і дивилася на нього, наче довірлива дитина, яка прагне подружитися з хлопчиком з класу.

– Добре, хоча не впевнений, що це гарна ідея, - розгублено, але дуже швидко погодився він.

Незабаром, переодягнений Крістоф повернувся з ще однією тацею. Ми почали їсти, і це було настільки смачно, що мені стало соромно за свої новаторські здібності, за які мені ще й платять. 

– Навіщо вам людина, яка готує? - з повним ротом спитала я. – У вас це виходить набагато краще за мене.

– Тому що рано-вранці і пізно вночі мені вже настільки не до цього, що легше взагалі не їсти, - він так інтелігентно пережовував, що я відчувала себе дикункою. – Для готування потрібно натхнення. 

– Чому ви переїхали в наше місто? Здається, що з Ортелю більше їдуть, ніж навпаки, - навіть не знаю, з чого я вирішила ставити особисті питання.

– Ортель маленьке, затишне місто, де мене ніхто не знає. Ні друзів,ні родичів... А також тут є море. І ще Ортель дуже далеко від мого рідного міста. Хоча... Джой це не завадило знайти мене, - ну звісно. Хіба він міг не згадати свою колишню?

– Головне, щоб вона більше не доводила вас до кризу. А в іншому ви вмієте ставити людей на місце, тому не треба скаржитися.

– О, дякую. Тим паче, що в мене є напарниця, яка допоможе це зробити, - грайливо сказав Шері. Він суцільна суперечливість. То флірт, то вибачення за нього.

– Скажіть чесно... Ви запросили мене на роботу за красиві очі? - наважилася спитати я.

– Не тільки. 

– Тоді чому?

– За красиве волосся, і чудові ніжки, якими ви терлися об мою спину в готелі, - і знову він це робить. Знову він мене спокушає.

– Але ж це жарт?

– Насправді, ви дуже зручна кандидатура. Те, що я спостерігав за вами під час прибирання у готелі, дало мені зрозуміти, що ви підходите. А потім ще захотілося вберегти вас від нахабного керівника, який спокушався на вашу честь. Але... - загадково усміхнувся Крістоф, витримуючи театральну паузу. – Очі у вас дійсно красиві. І все інше також.

– Я вам подобаюся? - випалила я, наче вже отримала дозвіл на всі питання.

– Ось так прямо? Ви сьогодні дуже смілива, Софі, - приголомшено посміхнувся Крістоф. – Я не заперечуватиму очевидне, бо ви надто чарівна дівчинка, щоб я був байдужим, але... Можу сказати лише одне – нічого більшого, ніж було сьогодні у ванній, між нами не буде, - твердо сказав він, але мій язик чомусь розв'язався. 

– Тобто... Більшого не буде, а те, що було у ванній... Може повторитися? - допитувалася я з дитячою цікавістю. – Я вас правильно зрозуміла?

– Ви зараз мене плутаєте? Знущаєтеся? Або це флірт? - брови Крістофа майже діставали до лінії волосся від подиву.

– А що для вас краще? Що з цього змусить вас подумати, що ви не старий і не жалюгідний? - посміхнулася я з повним ротом. Крістоф щиро і відкрито розсміявся.

– Софі... Ви дуже кумедна і мила, але ця грайливість... Ви граєте з вогнем, - трохи серйозніше сказав він.– Не встигнете кліпнути, як в мене відмовлять гальма, і я... Я опинюсь в горизонтальному положенні зверху вас.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍