Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Соур не відразу відповів, про щось довго розмірковуючи.

— Я залишуся з Вами. Я не можу дозволити Вам залишатися з ним так довго наодинці.

— Як забажаєте, - знизала я байдуже плечима.

Ніч була неспокійною. Пару разів відкривалася ще раз блювота, у чоловіка була лихоманка і я постійно протирала його тіло цілющою настоянкою. За всю ніч я не зімкнула жодного разу очі. В принципі, як і Соур. Він мовчки допомагав мені, більше жодного разу не роблячи зауважень. Вранці він приніс бульйон і ми удвох насилу нагодували графа. Він проспав дві доби. Його магічне поле було дуже блідим і слабким, паразит, на мій подив, не проявляв активності, чому я була шалено вдячна.

Повідомивши, що мені потрібно освіжитися, я залишила графа на Соура, а сама вислизнула з дому, щоб передати чергове послання професору Шолла. Я попросила у нього термінової допомоги, адже розуміла, що більше нема до кого звернутися, а тим більше – довіритися.

Наступного дня я отримала відповідь, а також знайшла в затишному місці коробочку з ліками. Професор Шолла, окрім повідомлення, також приїхав до будинку Його Світлості та заховав під одним із чагарників біля будинку свої ліки. Він був стривожений здоров'ям графа, що раптово погіршилося, а також його дуже зацікавили мої нотатки щодо стану паразита і магполів графа.

За інструкцією професора я давала ліки графу, потай від Соура звісно, змішуючи їх з бульйоном. Результат було видно вже за кілька годин. Хоч більшу частину дня і ночі чоловік проспав, блювоти більше не було, лихоманка пройшла, а колір обличчя знову став здоровим.

З моменту раптового захворювання графа минуло чотири дні. Я майже не спала весь цей час. Соур більше не намагався вигнати мене і навіть напередодні залишив мене одну з графом. Може, нарешті, він зрозумів, що я не заподію шкоди Його Світлості?

Здається... я заснула, бо знову опинилася у графському саду. Я озирнулася, але довкола нікого не було, хоч я і відчувала, що за мною стежать...

— Ти все ж таки не пішла, - почула я чоловічий голос. Немов примара з нізвідки.

— Ти на диво смілива і... настирлива.

— Вибачте, але я...

— Тш-ш. Помовч.

Я різко обернулася, коли відчула дотик до плеча. Я не змогла роздивитись його обличчя. Воно було, як у тумані. Але я чітко побачила перед собою напівоголеного чоловіка, і мені здавалося, що я навіть можу відчувати аромат його парфуму. І цей запах мені сподобався... Я заплющила очі і вдихнула його трохи глибше. Такий терпкий, такий глибокий, такий солодкий. Він огортає всю мене...

— Ти мене не боїшся. Чому? - я відчула чоловіче дихання і підвела очі, але обличчя я так і не змогла розглянути. Я не була певна, що це...

— А чому я маю боятися? - запитала я.

— Тому що я небезпечний.

Я завмерла, коли його рука торкнулася мого обличчя. Дуже ніжно чоловік провів кісточками пальців по моїй щоці. Навіть дихання перехопило. Я не мала дозволяти йому торкатися до мене, але в цьому сні все було якось... дивно. Я не підкорялася собі.

— Це не Ви небезпечні, а Ваша хвороба керує Вами.

Я почула тихий смішок.

— Знаєш, Даріє, яких тільки спокусниць до мене не підсилала моя дружина та Марвей за ці місяці. Я вже розучився довіряти людям. Але ти... дуже цікава особистість.

Я проковтнула. Все ж таки... це граф? Чи це лише сон?

— В...Вас намагалися вбити служниці? - я намагалася взяти себе у руки. Така близькість чоловіка змушувала серце битися сильніше та частіше. Мені здається я навіть почервоніла, а чоловік тим часом продовжував погладжувати мою шию.

— Мене намагаються вбити багато хто...

— Невже й Амадіна? Адже вона здається дуже стурбованою Вашою долею! - здивовано запитала я, перебивши графа. У відповідь почула гучний, щирий сміх, чим мене він дуже здивував, бо я не могла уявити собі Його Світлість у веселому стані.

— О, боги, дівчинко! Тебе зараз цікавить саме це питання? Чи хоче мене вбити Амадіна?

— Так, тому що мені здалося, що вона дуже віддана Вашій родині! Соур знає про все. Чому ж Ви не довіряєте Амадіні? На те є причини?

— Хм, - мені здалося, що чоловік справді здивований моїм запитанням. Жаль, що я не бачу його обличчя. Після кількох хвилин мовчання я отримала відповідь.

— Я довіряю Амадіні. Але вона не повинна знати про мене все, що відомо, наприклад, тобі та Соуру.

— А що відповісте щодо лікаря Марвей? Вам недостатньо тієї інформації, що я Вам розповіла? Невже Ви вірите, що він намагається Вас вилікувати?

— Ні, Даріє, я не довіряю йому…

— Тобто, Ви знаєте й без мене, що він та Ваша дружина намагаються здихатися Вас? Ви дійсно божевільний, мілорде! Ви завдаєте болю своїм ближнім, які Вас люблять,  проте…

Мої губи накрили великим пальцем, змушуючи замовкнути.

— Бо так треба, Даріє.

Я прибрала його руку і продовжила:

— А Вам не здається, що Амадіні буде дуже боляче, коли вона дізнається всю правду про Вас? А ще про те, що Соур знає більше за неї? Що вона хвилювалася і молилася дарма?