Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Від паразитарної магії немає порятунку, Даріє, — сумно заявив чоловік. - Я сподіваюся, вона простить мене після, а Соур пояснить їй мої причини. Я вмираю, і це питання лише часу. Ти маєш зрозуміти це, Даріє.

Дивний сон... хіба можемо ми з графом так розмовляти? Та й хто мене вічно за язик тягне?

— Ви надто довго протрималися як для зараженого паразитарною магією. Ви, мабуть, дуже сильний маг. Мені здається, якби Ви не давали лікарю Марвей послаблювати Ваш організм, Ви б... могли подолати свою хворобу.

— Хм, ти багато знаєш про паразитарну магію?

Мені б мовчати, але в цьому сні я не можу контролювати себе.

— Я ходила на курси при пансіонаті для сиріт. І читала трактати про Вашу хворобу.

— Дуже цікаво, - задумливо промовив чоловік і мені здалося, що моє серце зупинилося. І навіщо я тільки розповіла про це? - І ти хочеш мене запевнити, що сирота, яка читає трактати про паразитів, волею долі потрапила саме до мого будинку?

— Я... я не бажаю Вам зла... Може, саме тому я... і не боюся Вас? Тому що я трохи знайома з історією Вашої хвороби.

— Я не вірю у випадковість, Даріє.

 

Я не встигла нічого відповісти. Прокинулася я від болю в шиї та спині. Я заснула у кріслі у незручній позі, і все моє тіло затекло. Поглянула на графа, він ще спав. Цікаво... мені ж сон наснився чи граф має здатність проникати у сни людей і вивідувати потрібну йому інформацію? Але для цього потрібно багато, дуже багато магії!

Я просканувала магічне поле графа і з сумом зазначила, що сили покидають його... Хоча щось не так. Щось змінилось.

Я встала і підійшла до сплячого чоловіка. Промовляючи заклинання, провела рукою над правою стороною, збільшуючи всі видимі нитки. Ні, напевно, здалося...

Я випросталась і струснула головою. Я надто втомилася за ці дні. Майже не спала, може і привидитися що завгодно. Незабаром мав прийти Соур і принести сніданок.

Здається, я так замислилась, що не одразу виявила, що граф уже давно прокинувся і тепер мовчки спостерігає за мною. Я навіть розгубилася у перші секунди. Він виглядав цілком здоровим: усвідомлений погляд, здоровий колір обличчя.

— Доброго ранку, мілорде, - привіталася я нарешті. Сон не давав мені спокою. Невже граф справді зі мною спілкується? Ні, такого бути не може.

Тим часом чоловік свердлив мене своїм поглядом. Вже досить звичним для мене: трохи сердитим, владним та трохи іронічним. Не знаю точно, що хотів він спитати у мене, але мені здалося, що чоловік міг і не знати, що з ним сталося.

— Ви... Вам стало погано кілька днів тому. Весь цей час Ви були непритомні...

Чоловік ніяк не відреагував. Він продовжував дивитися на мене якимсь дивним поглядом. Невже мій сон був дійсністю?

— Як Ви себе почуваєте? - занепокоєно уточнила я.

Повільний погляд ковзнув по моїй фігурі. Мої щоки обпалив рум'янець під прицілом його очей. Дурненька! Але тут мені згадався аромат зі сну і дотик чоловічої руки до моїх губ... Я хитнула головою, проганяючи настирливе сновидіння. Знову подивилася на графа і не змогла відвести свого погляду.

— Вибачте, - пролепетала я, повністю збентежена і спантеличена чоловіком. - Я... покличу Соура...

Я швидко повернулася і попрямувала до дверей, але застигла на місці.

— Не треба. Я почуваюся краще, ніж Ви, Даріє.