Читати книгу - "Відшукати скарб, Анітка Санніфео"

– Скажи, а чому ти весь час згадуєш батька, та ніколи не говориш про маму? – запитав Олексій та подивився на дівчину.

Руора зітхнула та призупинила свого коня. Вона знала, що рано чи пізно ця тема знову спливе. Як не крути це частина її життя, яке вона не може змінити. Вона вагалася, чи варто довіритися чоловіку, адже цей біль й досі спалював її зсередини.

– Я спитав щось не те? Вибач, можеш не відповідати. – Олексій вже сварив себе за необережне питання. Розумів, що у минулому дівчини є болісні спогади.

– Мами не стало коли мені було два роки, – проговорила Руора. – Я її не пам’ятаю. Всі кажуть, що то був нещасний випадок, але я досі не вірю в це. Мені здається, що хтось навмисно забрав її у мене.

– Чому ти так вирішила? – обережно спитав Олексій.

– Відчуваю. Та й для ельфів, які знають ліс та всі його підступи загинути у болотах доволі дивно. Тому, коли я стала дорослішою, спробувала сама дізнатися подробиці її смерті через архівні записи. Але це нічого не дало… Є лише один висновок – нещасний випадок. Через рік після її загибелі батько знову одружився, але я не змогла прийняти свою мачуху. Як й вона мене. Джоана не любила мене, ніколи не обіймала, не дарувала тепла чи ласки.  Але часто сварила та понукала. З батьком у мене залишилися довірливі стосунки. Я завжди могла підійти до нього за порадою чи підтримкою. І він завжди залишав всі свої справи, щоб побути зі мною та братом.

– Ти про Миродора? Він твій рідний брат?

– Лише по батьку. Миродора народила Джоана. Але попри те, в нас дуже теплі стосунки. Він завжди мене захищає, ще й повчає, хоч й молодший за мене на п’ять років, – усміхнулася дівчина.

– Він мені сподобався, – погодився Олексій. – Він кмітливий та розсудливий.

– Думаю, ви б обов’язково подружилися з ним…

Олексій торкнувся руки дівчини, у нього виникло непереборне бажання обійняти її, вгамувати її біль. Звісно, він не замінить матір, але може подарувати її свою підтримку та тепло.

– Ти чудова, – промовив він. – І дуже сильна, – додав Олексій тихіше.

– Добре, нам треба їхати далі. Скоро стемніє, й тоді нам не знайти дороги.

– Ми ночуватимемо у фей? – не повірив Олексій.

– Так, ми проїдемо кордон та зупинимося у гостьовому домі. Він спеціально побудований для тих, хто їде цією дорогою. Кажуть, там все працює на магії.

За кілька хвилин вони опинилися на поляні, яку оточили високі дерева з гладкими стовбурами, а листя більше нагадували різнокольорові пухнасті шапки.

Їм на зустріч з-за дерев вийшла струнка молоденька дівчина у довгій зеленій сукні. Її руде волосся прикрашав вінок з квітів, а за спиною були прозорі крильця.

– Ласкаво прошу у Фейський ліс! – промовила вона тоненьким голосом, ніби то журчав струмочок. – Моє ім’я Еліна. Яка ціль вашої подорожі?

– Моє ім’я Руора, – назвалася ельфійка, зіскочивши з коня. Олексій також спішився та став поруч з дівчиною. – А мого супутника звати Олексій, – Руора взяла його за руку. Ми їдемо у Драконове ложе, – проговорила вона, поглянувши на феєчку. Адже вона дійсно виглядала дитиною.

Олексій намагався не виказувати свого здивування від першої зустрічі з феєю. З одного боку вона здавалася йому красунею, а з іншого він розумів, що ця краса може бути оманливою.

– Чудова новина. Тільки я не дитина, – фея кинула на Руору сердитий погляд.

– Вибачте, я не хотіла вас образити, – швидко проговорила ельфійка. Вона й забула, що феї вміють читати думки.

– Я пропущу вас через наш Ліс. Я бачу, що ви не маєте злих намірів, але цілі вашої мандрівки доволі цікаві, – вона хіхікнула. – Он та хата під червоним дахом стане на сьогодні вашим прихистком. Ви маєте покинути її на світанку та продовжити свій шлях. Пішки. Коней залишите тут. Їх доглянуть до вашого повернення.

– Добре, – погодилася Руора. Сперечатися з феями було не варто.

– А тепер головне. Ви ж знаєте, що ми беремо певну плату за прохід через наші володіння? Такі умови нашої Королеви Розалії.

– Так, звісно. Ми готові. Яку плату ми маємо віддати вам? – запитала Руора.

Фея загадково посміхнулася, дістала з маленької сумочки, що висіла на її плечі золотистий пісок та кинувши його у бік мандрівників промовила:

– Якщо ти хочеш крізь ліс мій пройти
То мрію свою подаруєш мені!