Читати книгу - "Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс"

- Глава 13 -

– Ти все правильно зробила, – підтримує мене Оксана, коли зустрічаємось в кафе біля роботи. Не змогла я просто взяти та поїхати додому. Захотілось з кимось поговорити. – Мирон має зрозуміти, яку помилку зробив. Навіть його батьки готові забрати тебе до себе, а він бачить одну лише Єву. Сліпий ідіот.

– А може, це на краще? – питаю обережно. – Мирон жодного разу не сказав, що хоче цю дитину. Вона йому не потрібна. То нехай буде щасливий з Євою. Хоча я дуже в цьому сумніваюся. 

– І коли збираєшся переїхати? Просто зараз? – цікавиться Оксана. 

– Та ні. Після весілля. Думаю, що Єва потягне Мирона кудись на острови, тому, поки їх не буде, я зможу обжитися в тому домі. 

– Мабуть, це правильне рішення, – замислюється подруга. – А як щодо Артура? Коли він повернеться? 

– Уявлення не маю, – хмикаю. – У нього офіси по всьому світу. Він рідко засиджується на одному місці. 

– Він такий гарний, – мрійливо протягує Оксана. – Але на мене взагалі не зважає. Мабуть, дівчат у нього хоч відганяй. 

– Насправді це не так. Артур не шукає стосунки. В нього просто немає на це часу. А щодо дівчат… у нього дійсно є певні вимоги до дівчини, яка подобається. Але погодься, і сам Артур не простий смертний. 

– Так і є, – зітхає Оксана. 

Після обіду в її компанії їду у квартиру Артура, щоб зібрати деякі речі. Добре, що не багато з собою взяла. Як знала, що буду переїздити з місця на місце. 

Після обіду йду гуляти, а потім у магазин за солодощами. Просто не можу себе зупинити, коли з’являється дике бажання з’їсти щось смачненьке. 

Оскільки завтра п’ятниця, доводиться збирати себе і їхати в офіс. Якщо Мирон дійсно полетить кудись після весілля, мені доведеться з його помічницею домовлятися про те, щоб вона показувала мені звіти. 

Наступного ранку одягаю лосини та туніку, а волосся збираю у хвіст. На ноги зручні кеди – і вперед! 

В приймальні Мирона нікого немає, і я вже починаю звикати до того, що його помічниця постійно десь гуляє. 

Доводиться йти одразу до нього, але коли стукаю і відкриваю двері, розумію, що і Мирона немає на місці. Здається, це тільки я тут працюю, а всі інші зробили собі вихідний. 

– Доброго ранку! – в кабінет заходить помічниця Мирона, і я вітаюсь з нею. – А Мирона Дмитровича сьогодні не буде. Він до весілля готується. 

– Просто чудово! – не можу стримати власне невдоволення. – А мене не можна було попередити? 

– Пробачте, але від Мирона Дмитровича такої настанови не було, – стенає плечима дівчина. 

Ну звісно, хто я така, щоб Мирон переді мною відчитувався?! 

Офіс залишаю зла, тому вирішую піти в кафе і випити чогось смачненького. Сьогодні шалено сильно захотілось лате, і відмовити собі я не змогла. 

Роблю замовлення і сідаю за столик біля вікна. Не втримавшись, ще й шматок торта замовляю. Поганий настрій потрібно виправляти солодким! 

– Яка зустріч! – чую знайомий голос, піднімаю голову і бачу Стаса. Це той самий чоловік, якого вчора я зустріла в приймальні Мирона. – Привіт, Ясю!

– Привіт! – кажу трохи збентежено. Чоловік так просто перейшов на "ти", наче ми друзі, але насправді просто знайомі. 

– У цьому кафе дуже смачна кава. Я завжди тут купую, – продовжує говорити. – Тільки побачити тебе тут зовсім не очікував. 

– Мені також кави захотілося, – відповідаю. 

– Не проти, якщо я поруч сяду? – питає Стас, а я погоджуюсь. Думаю, нічого поганого не станеться, якщо ми просто поговоримо. – Я не встиг привітати тебе з вагітністю. До речі, тобі пасує.

– Дякую, – усміхаюсь. 

– Ти вийшла заміж? Обручки не бачу, – Стас дивиться на мої руки, а в мене з’являється бажання заховати їх під стіл. 

– Це надто особисте, Стасе, – вирішую розставити межі між нами. 

– Точно. Пробач, – він розуміє, що не туди пішов, і одразу змінює тему. – Отже, тепер ти працюєш на Давидова? 

– Бачу, ти обізнаний у моїх справах, – кажу. Чесно кажучи, мені не подобається настирливість Стаса. У роботі з Мироном він також був занадто зацікавленим у всьому, і моментами це дратувало. Схоже, нічого не змінилося. 

– Мене цікавить Давидов. Як думаєш, він буде працювати з моєю компанією? – питає. – Так, я не настільки розкручений, як Мирон, але у мене великий потенціал. 

У потенціалі Стаса я навіть не сумніваюся, а от у тому, що Артур буде з ним працювати – ще й як. Тепер треба підібрати слова, щоб якось м'яко Стасу про це сказати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍