Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але що найдивніше, так це те, що головним героєм її сьогоднішнього еротичного сну був зовсім не Коля, а пан Кирієнко. У вухах досі стояли слова про те, як він хоче її, хоче бути поруч, прагне торкатися та пестити. Від спогадів вирвався мимовільний стогін й щоки порожевіли від гарячкового збудження.
Намагаючись відсторонитися від набридливих соромних думок, Юля почала виконувати свій звичний ранковий ритуал: йога, кава, ванна. Допомагало поганенько. Думки раз-у-раз поверталися до сну, пригадувалися нові подробиці. Поки в якусь мить вона не вирішила перевірити, чи не дзвонив насправді хтось вночі.
Пішла до спальні, але не знайшла телефон на звичному місці - тумбочці поруч із ліжком. Пошукала в складках постілі, намацала тверду поверхню під ковдрою. Активувала екран й поглянула у список викликів.
Так і є. Вхідний виклик від пана Кирієнка. Зазирнула в подробиці й сторопіла - розмова тривала цілих сорок дві хвилини й тридцять вісім секунд. Про що вона могла говорити стільки часу з тим чоловіком?! Адже в будь-якому випадку вона щось йому відповідала, якщо він не поклав слухавку раніше. А ще був той сон... чи не сон?
Юля сіла на ліжку й втупилася в погаслий монітор. Краще за все було б подзвонити й одразу все з'ясувати. Але зізнатися в тому, що вона геть не пам'ятає, про що вони розмовляли, було соромно. Що про неї подумає пан Максим? Що була вщент п'яна чи ще щось гірше? Тим паче дзвінок був не таким уже й пізнім, близько одинадцятої вечора. Хто ж винний, що вона вже третій тиждень без нормального сну та відпочинку й може вимикатися на ходу?
Тут телефон ожив. Дзвонив пан Вадим, її водій, й повідомляв, що затримається на п'ять хвилин.
"Такий відповідальний", - подумала Юля й схаменулася, адже геть забула, що сьогодні в неї попереду напружений трудовий день. Посваривши себе трохи, застелила ліжко й кинулася з кімнати закінчувати ранкові рутини. Тож до приїзду службового авто вона вже навіть встигла трохи попрацювати над своїм розкладом на день.
***
У Макса цей ранок був не менш феєричним.
Скільки разів він обіцяв собі, що не питиме перед добовим чергуванням, але старий друг приїхав до міста у відрядження всього на один день, й неодмінно захотів зустрітися "на півгодинки". Відмовити Макс не зміг, а наслідки були жахливі.
Тепер він буде вимушений дихати на підопічного перегаром, а чоловік, як на зло, борець за здоровий спосіб життя й не п'є ну просто зовсім. Тому щире каяття щодо того, що друг приїхав тільки раз, його точно не розчулить.
Але найгірше було те, що Максим геть не пам'ятав, чим закінчився вчорашній вечір. Намагаючись привести думки до ладу за допомогою пігулки знеболювального й склянки-двох води, він набрав номер друга. Судячи зі скрипучої відповіді, Мітяй також почувався поганенько. Він попросив секунду почекати, а потім, схоже, вийшов у коридор чи ванну й вголос зареготав.
- Гарно погуляли, брате!
- Еге ж. Знати б лишень, чим це гуляння скінчилося.
- Ну ми зі Світланкою поїхали до мого готелю, а ти відшив Віру й сказав, що дзвонитимеш своїй дівчинці, тому що більше не можеш без неї, - пригадуючи, відповів друг.
- Якій дівчинці? - витріщив очі Макс, він такого взагалі не пам'ятав.
- Не пам'ятаєш? - знову зареготав Мітяй. - Еге ж, у тебе їх завжди було багато. То ти, той, у ліжку глянь.
- Я сам.
- Справді? - спантеличено спитав друг. - Може, не додзвонився? А може вона тебе п'яного послала?
Макс закотив очі.
- Гаразд. Бувай. Мені на роботу вже час.
- Ага. На зв'язку.
Випив ще склянку води й невеликим побоюванням відкрив журнал викликів. В наступну мить з викликом "Б**!" схопився за голову, бо з'ясував, що дзвонив пані Середі, й вона прийняла виклик.
"Цікаво, про що ж ми розмовляли й як довго?... - пробурмотів, відкриваючи подробиці. - Сорок дві хвилини?!"
Чоловік був спантеличений. Як таке могло статися? За всю історію їхнього бурхливого знайомства вони стільки не наговорили, скільки у цю ніч!
З ревом підбитого літака Макс опустився на стілець.
Він приблизно уявляв, про що на п'яну голову міг розповісти, адже весь останній місяць мріяв про цю жінку практично цілодобово. Щось кардинально змінилося в ньому після їхньої останньої зустрічі. Навіть категоричний наказ не думати про Горгону цього разу не спрацював, як минулого року.
Але те, що ця розмова не закінчилася на перших десяти секундах, бентежило ще більше.
- Невже вона?... Ні-ні... Це просто не можливо, - пробурмотів чоловік, розглядаючи власне відображення на потемнілому екрані телефону. - Може вона перевела розмову в інше русло чи... знову плакала... через мене...
Заграв будильник, який повідомляв про те, що вже час виходити. Вилаявшись, Макс почав судомно натягати свій костюм. Зав'язував галстук вже на бігу.
Весна цьогоріч була рання, дерева вже давно відцвіли й покрилися соковитою густою зеленню. Тож хоч на світанку було ще прохолодно, день мав бути спекотний, і в прямому, й переносному значенні цього слова.
Молодий державний службовець не сидів на місці, вів бурхливу діяльність і всюди наводить порядки. Тож в роз'їздах доводилося проводити весь день, а то й вечір. Вночі можна буде трохи подрімати, домовившись з напарником, а до того часу будь добрий, як кінь у милі, скакати.
Поки їхав до місця, вирішив, що після чергування відіспиться й обов'язково заїде до пані Середи в офіс, щоб вибачитися за те, що знову змусив плакати. В кінці дня не витримав та написав повідомлення: "Вибач, що подзвонив посеред ночі", на що негайно отримав відповідь, яка змусила не бентежитися, а панікувати: "Нічого страшного".
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тілоохоронець Горгони, Олена Домова», після закриття браузера.