Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом , Ксандер Демір"

Амелія несподівано піднялась, і в її очах загорівся вогонь. Вона виглядала, ніби хотіла кудись втекти, вибратися з цієї ситуації, що стала для неї непередбачуваною. Але я, будучи уважним на її емоції, встигнув вчасно зупинити її. Тепер вона була в обіймах моїх рук, і я відчував, як її тіло тремтить від напруження та невпевненості. Але, я міцно тримав її, намагаючись передати свою спокійну рішучість. Хоча вона, здається, була настільки приголомшена, що навіть не намагалася вирватися. Вона навіть дихати ніби боялась, страх заморозив її кожен рух, залишаючи її мовчазною і нерухомою в моїх обіймах.

- Не тікай від своїх проблем, Ліє, - сказав я, продовжуючи її тримати. – Не будь сонцем для тих, хто не цінує світла.

- Про що ти? – її голос був на стільки тремтячим, що ніби вона ось-ось і здасться.

- Я не вважаю тебе тією, яку побачив в перший день. Так, я думав, що ти занадто пихата та нестерпна. Але Ліє, я все ще живу в цьому будинку з тобою, - я повільно відвинувся від дівчини, намагаючись зустрітись з її очима. – І я все ще живий, уявляєш. Я навіть не з’їхав з глузду. Здається, навіть я нестерпніший, аніж ти.

Я бережно посміхнувся, аби хоча б трішки натякнути, що жартую. Проте мій страх вмить розвіявся, побачивши її посмішку також. Хоч вона це й приховувала.

- Лія, ти не така, як про тебе думають інші. Я бовдур, я визнаю це. Визнаю, що дійсно геть інакша від мого уявного образу про тебе.

- Зовсім інакша?

- Так, Амелія. Зовсім інакша, - я намагався звучати якомога впевненіше, але здається вона все ще не вірить. – Гаразд.

Я відпустив Амелію і повільно зробив крок назад, не відводячи погляд від її очей. В цей момент я вирішив взяти ініціативу у свої руки та вперше у цьому спілкуванні зробити крок вперед, який здається важливим.

Поклавши одне коліно на землю, а потім і друге, я втратив звичний для себе вертикальний статус та опустився на коліна перед Амелією.

Дівчина справді виглядала здивованою, але я відчував, що це було не лише від несподіванки, але і від враження. Що вона відчуває у цей момент? Мені було цікаво, але я намагався не читати занадто багато в її виразі обличчя, щоб не впасти в глибокі роздуми про свої власні вчинки.

Це був мій перший раз, коли я просив вибачення перед кимось, стоячи на колінах. Такий жест був несподіваним і для мене, але він прийшов з серця. І хоча нічого не впало на мою голову і корона також не похилилась, і я не втратив своєї ідентичності. Однак, я немов став геть інакшим. Чи щось в мені точно змінилось.

- Що ти робиш? – нервово перепитала дівчина, продовжуючи дивитися мені прямо у вічі.

- Я прошу вибачення у тебе, стоячи на колінах, - здається, я також починаю нервуватись. – Я був не правий. Я хочу дізнатися тебе справжню, Ліє. Дуже хочу цього. Я не знаю, що змінилось у моїй голові, але Ліє, я клянуся, що це точно твої відьомські чари!

Я посміхнувся, а потім перевів дихання. Амелія також посміхалась, незважаючи, що можливо мої слова трохи заділи її.

- Ліє, я щирий у своїх словах зараз. Я прошу вибачення, сотні вибачень. Я дійсно хочу стати твоїм другом, твоїм опорним плечем. Я готовий відповідати на усі твої шалені питання, а ще вислуховувати усі можливі жарти про те, який я старий дід. Ти можеш говорити будь-що про мене, і я все буду слухати. Можливо віджартуватись іноді. Але я ніколи не буду засуджувати тебе за те, якою ти є насправді.

- Ти часом не перегрівся на сонці сьогодні? – дівчина посміхнулась, повністю забуваючи про свої недавні сльози.

- Можливо, не знаю, - я розвів руки в сторони, а потім піднявся на ноги та простягнув руку білявці. – Мир? Ти станеш моєю подругою на ці два місяці, коли я маю бути твоїм охоронцем?

- Тільки на два місяці? – прискіпливо глянула на мене.

- Я буду радий, якщо й на довше.

- Я буду рада, якщо в мене нарешті з’явиться справжній друг, який стане вірним та опорним плечем для мене, - вона посміхнулась, а потім враз накинулась мені на шию з обіймами, її голова спокійно впала на моє плече, наче вона вже довго чекала на цей момент. Це були не просто обійми. Це була мить взаємної злагоди та тепла, де слова стали зайвими, а емоції переплелися в невловимому танці. Її тіло відчувалося так близько, а серце билося так рівномірно, ніби ми стали частинами одного цілого. І в цій хвилі здавалося, що час зупинився, а ми опинилися в атмосфері спокою та взаєморозуміння. Ніби усе встало на свої місця, як має бути. – Мир, Дем’яне.