Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

— Я…перший запитав, — я прикусив нижню губу, щоб не наговорити зайвого.

— Мені тут сподобалось, ось і все. Смачні коктейлі, гарна музика. А у мене зараз відпустка, то ж хочеться трохи… порозважатися.

— Просто мені здавалося, що після вчорашнього ти більше сюди не прийдеш.

— А що було вчора? — вона підняла брови та взяла в руки коктейль, — не памʼятаю. А… чи ти про те, що чіплявся до мене?

— Що… та я…— від її слів у мене віднімало мову, — я не чіплявся до тебе.

— Припини, як там… Хаскі. Наче все це вчора було не для того, щоб переспати зі мною. Оцей найдорожчий коктейль. Зізнаюсь, він справді надзвичайно смачний.

— Але ж ти погодилась. Ти не відштовхнула відразу. Та ти навіть поїхала вечеряти зі мною. То хіба це не було певними…знаками?

— Хто не захоче гарно провести час та смачно поїсти? — вона засміялась і зробила ковток напою, — ще й з привабливим чоловіком.

— Отже я привабливий? — я підняв одну брову.

— Ну так. Я не приховую цього.

— Але ти ж не боялася, що я може маньяк. Чи щось таке.

— Ну по-перше, я вмію за себе постояти. І в цій сумочці чого тільки нема. А по-друге, колись мені довелось мати справу з…таким. Повір, ти надто слабкий духом, щоб бути маньяком.

Я розтулив рота, але відразу ж закрив, бо не зміг підібрати жодного слова, щоб себе захистити чи виправдати. Якого біса? Як вона вміє так принижувати мене, що я й слова сказати не можу. Її очі знову блиснули. Наче манили. Захотілося прямо зараз поцілувати Мелісу так, щоб вона забула про все на світі. І щоб забувся я. Але поки що вона просто потягувала свій коктейль і дражнила мене лише одним поглядом.

— Ну а я…можу якось завоювати прощення? Ще одна вечеря?

— З чого б це така зацікавленість до моєї особи? — вона вигнула брову.

— Не знаю, — фиркнув, щоб не здаватись зніяковілим, — просто, я напевно образив тебе. Не хочу залишатися винним.

— Добре, що совість у тебе все-таки є. Бо хаскі зазвичай живуть у своє задоволення.

— А хто сказав, що це не так? — я посміхнувся, — просто не хочу, щоб така прекрасна дівчина думала, що я якийсь покидьок.

— Ти наче й говориш правильні речі. А потім сам же закопуєш їх своєю пихою. Дуже неоднозначна ти людина. Це цікаво. Але небезпечно.

— Ти так вважаєш? — я підійшов ближче, бо мені були дуже цікавими її судження про мене.

— Уявимо, що я закохуюсь в тебе. У нас стосунки…

— Далі можеш не продовжувати. Мені вже подобається, — задоволено посміхнувся.

— Ну от, — вона закотила очі, — знову все зіпсував. Решти не треба, — Меліса кинула на барну стійку купюру і пішла в бік виходу. Я довго дивився на трохи зімʼяті гроші. Але потім вирішив наздогнати її.

— То ти згідна? — я знайшов дівчину на вулиці. Меліса швидко сховала телефон і повернулась до мене.

— Це знову ти…

— Один вечір. Одна вечеря. В якості моїх вибачень. Ти не розчаруєшся, обіцяю не чіплятися.

— Побачимо, — Меліса хитро посміхнулась, — я буду тут ще завтра. 

Дівчина махнула мені рукою і потім пішла на парковку, мабуть до свого авто. Я ж стояв непорушно і слідкував за тим, як зникає її силует. Потім витяг свої сигари та запалив одну. Дим розплився по легенях. Я знову і знову згадував її очі. Вона наче чортиця нахабно зваблювала мене, але все-одно була недоступною. В ній стільки протиріч. Стільки загадок. І так хочеться, щоб все це дісталося лише мені. Щоб вона так дивилась тільки на мене… І я різко зупинився. Адже такі думки вже колись зʼявлялися в мене щодо жінки. Таке вже було з Інною. Та кінець виявився жахливим. Я досі не знаю, де вона та як живе. Та і начхати. А Меліса знову пробудила ту забуту частину мене, що вміла любити та знала, що таке почуття. Але... Мені це не підходить. Не зараз, коли мій бізнес знаходиться у своєму зеніті. 
Але Меліса… Незважаючи на імʼя, запах її парфуму був солодким, навіть трохи приторним. З гостринкою. Але чи це зараз лише про запах? Я зробив ще декілька затяжок сигари та викинувши її, повернувся до клубу. Там було купа людей. Не встиг я зайти всередину, як мною зацікавились дві неймовірні дівчини. Вони обступили мене з обох боків та почали щебетати про все на світі. Зовні я слухав їх та навіть щось відповідав. Але свідомість повернулась до блискучих карих очей. І здається, навіть закололо те плече, куди вона вчора поклала свою руку, щоб зупинити мене. Я не можу закохатися… просто не можу…