Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

14

Ліам Баррога  

 

Навколо мого Самандару гори були жовтого кольору, місцями сяяли золоті нитки й жили білосніжного мармуру. Досі не можу перестати милуватися їхньою красою - особливо на світанку, коли на небосхилі з'являється лілове світило.

У цій же печері камінь був настільки темним, що здавався чорним - абсолютно невдале місце для прогулянок самотньої жінки. Судячи з того, як Капрісуель обійняла свої плечі, їй вочевидь було не по собі. Цікаво, якщо вона озирнеться - побачить мене? Але вона не озирнулася, а обережно, раз у раз поглядаючи вгору, просувалася вперед.

Під ногами хлюпала майже крижана вода, сочачись між гладким камінням. Значить, попереду буде або річка, або озеро. Зверху раз у раз падали хмари пилу і дрібної кам'яної крихти. Я підняв морду догори - звірине гостре око одразу помітило, що скеля біля отвору, через який до печери зазирали зорі, була значно світлішою, ніж стіни печери. Навіть цікаво стало - що за звір зробив цей отвір. До того ж, вочевидь зробив не так уже й давно. Цікаво, я зможу з цим звіром впоратися?

Капрісуель просувалася нехай і з побоюванням, але цілком упевнено. Я відразу зрозумів, що вона тут - не вперше. І нехай я розумів, що ми подорожуємо в її сні, з поля зору випускати не хотів - хто знає, може, якийсь маг-ісідіанець зможе проникнути в її сновидіння, і якщо й не заподіяти шкоди, то налякати.

Але ніхто до нас не приєднався, якщо тільки не брати до уваги невеликих літаючих тварюк. А незабаром ми опинилися біля входу в просторий грот, на дні якого, справді, хлюпалося озеро. Воно поповнювалося водою з кількох невеликих водоспадів. Один із цих водоспадів був не зовсім звичайним - і не тільки тому, що падав на скляний саркофаг, криво встановлений на трьох камінцях, що виступали над водою. У ньому відчувалася якась сила. До нього вабило так, немов він був не чим іншим, а джерелом життя. Я тут же згадав розповіді моїх друзів-мутантів, що дівчата, які прокинулися в саркофагах, з різних причин опинялися в місцях, які ісідіанці називали Джерелами Сили.

Чи не тому саркофаг з Алусистою опинився саме в цьому місці? Хто його сюди доставив? Чи знають про його місцезнаходження брати Огго? Судячи з того, як криво стояв саркофаг - доставити його сюди коштувало певних зусиль.

Побачивши саркофаг, Капрісуель забула про обережність, кинулася до нього. Упала на кришку і щось запричитала.

Мені дуже хотілося послухати, що ж Капризуля розповідатиме сплячій сестрі, але набагато важливіше зараз було визначити, де ж саме розташована ця печера. Я озирнувся - вирушити назад? Це займе невідомо скільки часу, і я абсолютно точно втрачу при цьому з поля зору Капрісуель. Підняв голову вгору. А що? Чому б і не піднятися? Точно вже дівчисько залишиться в мене на очах. А навіть якщо і зірвуся, то не постраждаю - сон, все-таки.

Спочатку я піднімався обережно, намагаючись не шуміти. Але потім зрозумів, що уві сні все трохи по-іншому - лапи так само зісковзують із каменю, як зісковзували б і насправді, але шуму при цьому не створювали. Може, це все через те, що Капрісуель зайнята своєю сестрою, а не думками про обережність?

На шляху до вершини я помітив невеличку печерку, кілька плато і уступів, на яких цілком можна відпочити, сховатися від будь-кого, або навіть заночувати.

Раз у раз озираючись униз, на Капрісуель, я швидко просувався вгору, радіючи можливостям своєї другої іпостасі. З яким би захопленням ісідіанці не називали мене драконом, сам собі я нагадував величезну, закуту в броню ящірку - незважаючи на потужну щелепу, гострі ікла і довгі жорсткі кігті, замість крил на моїй спині були лише невеликі відростки.

Нарешті я дістався до самої вершини - у мене дух захопило від побаченої картини. Гора, всередині якої ми опинилися, височіла над усім навколишнім ландшафтом. І тільки на сході виднілися дві гори, густо вкриті синьо-фіолетовим лісом. А трохи південніше здіймалася в небо гостра, немов піка, чорна скеля.  Навіть ніколи не буваючи в цих місцях, я одразу зрозумів, де знаходжуся - на кордоні трьох держав, однією з яких було нове в цьому світі царство землян. До речі, в їхніх землях відбувалося щось незвичайне - два острови, що дрейфували просто в небі, були оповиті блискучими в променях нічного світила ланцюгами, які закріпили біля ще однієї гори.   Ці ланцюги були так туго натягнуті, що дзвеніли на вітрі, немов струни якогось інструменту.

Я вирішив озирнутися краще, але не встиг - навколо все затремтіло, картинка стала хиткою. А ось вуха ледь у трубочку не закрутилися через несамовитий вереск. І тут же щось гаряче й блискуче шарахнуло мені по лобі, потім - у бік. Наступна палаюча куля впала просто перед моїм носом: я ледве встиг відштовхнути вбік Капрісуель, яка нічого не розуміла зі сну. Шкура дикого варлана, якій на ринках Ісіди ціни не було, спалахнула, немов смолоскип.

- Що ж ви стоїте? - несамовито кричала Хана, тикаючи в мене пальцем однієї руки, що ще димів від магії, а іншою обіймаючи мого сина, який сучив ніжками. - Убийте його!

Це мене, чи що? Ця курка розбудила Капрісуель, завадила мені роздивитися місцевість, мало не підпалила мене, а тепер вимагала вбити?

Я зло гаркнув і обернувся до входу намету, біля якого завмерли мої піддані і розгублено дивилися то на мене, то на Хану, то на Капрісуель, що задкувала від вогню, який підбирався до неї.

- Ідіоти, - не вгамовувалася дівчина, - ну хоча б вогонь загасіть!!!

Ось тут вона мала рацію - вогонь поширювався дуже швидко, тліли шкури, клубочився смердючий дим, темніли раніше білосніжні стіни намету.

Ще трохи, і люди всередині перетворяться на вугілля. Я змахнув хвостом, розрізаючи гострим шипом тканину намету, і даючи тим самим Капріс, синові та його няньці вибратися назовні. Сам же спробував допомогти загасити вогонь, але незабаром зрозумів, що це марна справа. 

Якийсь час по тому, стоячи просто неба і дивлячись на догоряючий намет, я намагався сформулювати словами зізнання Капрісуель: як признатися їй, що чудовисько, яке так налякало її, - це я? Може, обернутися людиною і показати їй своє жахливо понівечене обличчя? Неможливо! Швидше за все, не повірить мені. Можна було б їй кілька моментів із нашого спільного життя нагадати... Але хіба було між нами щось, крім пристрасного сексу, про що не могли дізнатися інші? Не було... Наша зустріч була несподіваною, кохання стрімким, а спільне життя таким короткочасним, що й згадати нема про що.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍