Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

— Über! Хай живе Променистий! Über! — відповів молодий чоловік.

Вони добре знали один одного і могли обійтися без цього ритуалу. Однак використання кодових фраз означало, що все гаразд. Якби продавець не відповів, Максим без зайвих слів залишив би магазин. Після дотримання формальностей Максим покликав Давида зайти за прилавок — у тісне підсобне приміщення позаду полиць, де зберігалися коробки, згортки, плакати та інший мотлох. Макс відсунув стару шафку, за нею виднівся іржавий металевий люк, що відчинявся всередину. Вниз ішла вертикальна драбина.

— Über! Ти ж знаєш, як я обожнюю тісний простір, який ще й веде кудись під землю. Über! — невдоволено зітхнув Давид, першим пролізаючи в отвір.

Макс, стоячи на залізних прутах сходів, присунув шафку на місце і зачинив люк. Вони спустилися на три метри вниз. Підсвічуючи брелоком, Максим опустився на коліна перед ще одним люком. Набрав код на електронному замку. Далі пройшли тунелем до дверей. Максим відчинив їх за допомогою сканування малюнка на своєму зап’ясті (раніше невидимий малюнок засвітився на шкірі під променями сканера).

— Старе бомбосховище, — пояснив Максим. — Ласкаво просимо до сердечників! Це сховище не значиться ніде в сучасній документації. Стародавні карти й архіви не збереглися. Тут безпечно. Бомбосховище переходить у станцію метро на старій покинутій гілці. Йдемо, покажу.

Давида вразило підземне сховище, обладнане на вищому рівні: потужні комп’ютери, різноманітна техніка найостанніших моделей, серед якої було кілька тренувальних симуляторів. І це тільки те, про що Давид мав уявлення. Про призначення багатьох речей він навіть не здогадувався. Максим представив Давида п’ятьом сердечникам, які працювали за комп’ютерами.

— Звідки у вас це все? — поцікавився Давид.

— Незначна частина üмперської еліти підтримує рух опору. Приблизно 2,8 %.

— Не може бути. Це ж самогубство. Невже хтось наважився виступити проти Великого Вождя?

— Так. Ми не знаємо їхніх імен. Вони таємно забезпечують нас усім необхідним.

— Максиме, розкажи, чому ти повернувся в Üмперію? Жив би собі в Unación. Як ти примудрився?.. — Давид оглянув приміщення.

— Сядьмо в кімнаті з екраном, — запропонував Макс.

— З Екраном? — насторожено запитав Давид, заходячи в невелику залу з овальним столом.

— Звичайний монітор. Сідай, будь ласка…

Одне зле слово може зігрівати три зимові місяці.

Японське прислів’я

— Випуск новин трирічної давності, — Макс натиснув на кнопку. — Упевнений, в архіві телецентру теж є копія.

На екрані бездушна телеголова читає текст про затримання «озброєної, überнебезпечної для üПопуляції öсобини-активістки».

— Über! Марину, яку в колах сердечників називають Цвєтаєвою, затримали сьогодні під час несанкціонованого одиночного пікету. Öсобина наблизилася до адміністрації üмператора і розгорнула плакат з написом: «Ні кривавій Üмперії! Федерація без Великого Вождя!». Über!

Показали дівчину з густим кучерявим волоссям. Зелені чоловічки тягли її до автозака. Заплакані очі мигцем подивилися в кадр. Максим натиснув на паузу.

— Знайомтеся. Марино, це Давид. Давиде, це Марина. Моя сестра, — Максим важко зітхнув, натискаючи на кнопку.

Кадри з суду. У залі всього кілька байдужих öсобин. Масовці в суді, як і на телешоу, платили за відвідування судових розглядів. У такий спосіб створювалася ілюзія справедливості, відкритості та прозорості. Марина сидить за ґратами, голова опущена, волосся прикриває обличчя. Максим знову натиснув на паузу.

— Її били, катували… — голос Макса затремтів. — Вибиваючи зізнання в екстремізмі, зраді батьківщині, в закликах до бунту і замаху на Великого Вождя. Тому наказали сидіти з опущеною головою, щоб за волоссям не було видно… Їй вибили передні зуби. Лице з глибокими порізами набрякло.

Я бачив фотографії з її справи… А все через плакат у руках, всього шматок паперу і дві фрази…

Показові судилища, що транслювалися по üСкріні, часто проводили старим, традиційним чином — з öсобинами-суддями (а не Äфродітами), присяжними й т. д. Суддя з начосом, у два рази більшим за її череп, та яскраво-червоними губами звернулася до Марини:

— Über! Підсудна, будь добра, тобі слово. Über!

Дівчина повільно підвелася зі стільця. Її тіло похитнулося. Вона схопилася обома руками за металеві прути клітки. Волосся спало набік, оголивши криваве місиво. З довгою паузою між словами дівчина промовила:

— Я… ЛЮДИНА!

— Über! Підсудна, ну, що ж ти, голубонько, порушуєш натуральну природу мови? Та ще в суді! Подякуй нам за доброту, ми не будемо вносити це в обвинувальну справу. Über! — посміхнулася суддя.

— Über! Такої зухвалості в суді ми ще жодного разу не спостерігали, — журналіст «Єдиного Правдивого» з мікрофоном у руці прокоментував те, що відбувалося в залі засідання. — Залишилися лічені хвилини до тріумфу справедливості. Популяція сподівається, що Марина Фассбіндер, на прізвисько Цвєтаєва, отримає по заслугах. Законослухняні öсобини зібралися біля входу в будівлю суду, вимагаючи серйозного покарання для активістки. Über!

У кадрі застрибали öсобини, які щось незв’язно кричали. Їхні обличчя були спотворені від злості. З ротів у об’єктив камери летіла слина.

І знову зала засідання суду. Суддя вимовляє вирок:

— …визнати öсобину Марину Фассбіндер, на прізвисько Цвєтаєва, винною в скоєнні особливо тяжких злочинів, передбачених ст. 2395, ч. 2, ст. 73, ст. 949, ч. 5 і ст. 174 Кодексу Üмперії, і призначити їй покарання у вигляді смертної кари шляхом народного гніву. Über!

На площі, залитій літнім яскравим сонцем, кати здерли з дівчини одяг і помістили засуджену в капсулу, з якої стирчала тільки її голова. Тіло залили рідким склом. Рідина за лічені секунди застигла, знерухомивши засуджену. Потім «живу скульптуру», як назвав її голос за кадром, встановили вертикально і впустили на площу групу öсобин для виявлення народного гніву. Навіжені підбігли до Марини. З криками «за Батьківщину», «за Великого Вождя» чоловічі öсобини харкали на обличчя дівчини. Öсобини жіночої статі, висолопивши язики, смикали з усієї сили за чорні кучері. Öсобини сміялися, коли на дівчині майже не залишилося волосся. Якщо вона втрачала свідомість, правоохоронці приводили її до тями. І «виявлення народного гніву» тривало далі.

Давид, закривши очі руками, попросив вимкнути. Він підійшов до Макса і