Читати книгу - "Снігопад, Ніл Стівенсон"

якогось іншого песика. Він гавкає, бо його дуже непокоять події, що відбуваються на його подвір’ї.

Спершу прийшло двоє людей. Це його стривожило, бо прийшли вони дуже швидко. Їхні серця калатали, і від них пахло переляком. Він поглянув на цих двох людей, аби побачити, чи не принесли вони з собою якихось поганих штук.

Маленька людина принесла штучки, які трішки поганенькі, але не дуже. Велика людина принесла насправді погані штуки. Але він звідкись знає, що великій людині можна. Йому можна бути на цьому подвір’ї. Він не чужинець, він тут живе. А маленька людина у нього в гостях.

Але він відчуває, що відбувається щось збудливе. Він починає гавкати. Люди на подвір’ї не чують, як він гавкає. Але всі інші хороші песики з його зграї, ген далеко, чують його, а коли вони його чують, то бачать двох наляканих хороших людей, відчувають їхній запах, чують їх.

Потім на його подвір’я заходять інші люди. Вони також збуджені — він чує, як б’ються їхні серця. Його рот наповнюється слиною, коли він відчуває запах гарячої солоної крові, що пульсує в їхніх артеріях. Ці люди збуджені, розлючені, трішки налякані. Вони тут не живуть, вони чужинці. А він не дуже любить чужинців.

#А-367 дивиться на них і бачить, що вони мають три револьвери: один 38-го калібру і два маґнуми 357-го; бачить, що 38-й заряджений холостими, один 357-й заряджений тефлоновими кулями і зведений, а помповий дробовик заряджений картеччю, один патрон уже в патроннику, плюс іще чотири в магазині.

Ті штуки, що їх несуть чужинці — дуже погані. Страшні штуки. Він збуджується. Він злиться. Він трішки лякається, але йому подобається лякатися, для нього це те саме, що збуджуватися. Насправді в нього лише дві емоції: сон і адреналіновий раж.

Поганий чужинець з дробовиком піднімає зброю!

Це вже абсолютно страхітлива річ. Багато поганих і збуджених чужинців вдираються на це подвір’я з поганими штуками, вони приходять зробити шкоду хорошим гостям.

Він ледве встигає прогавкати попередження іншим гарним песикам, перш ніж кидається з буди, гнаний розпеченим до білого чистим кровожерним пориванням.

Периферійним зором Y. Т. бачить короткий спалах, потім чує клацання. Вона озирається в тому напрямку і бачить, що джерело світла — якась собача буда, вмонтована в стіну Гонконгу. Дверцята буди щойно розчахнулись ізсередини, і те, що їх розчахнуло, мчить до газону зі швидкістю та невідворотністю гаубичного снаряду. Поки все це прокручується у голові Y. Т., хачі починають верещати. Крики не люті, не налякані. Ніхто ще не встиг злякатися. Це крики людей, котрим на голови щойно вилили відро крижаної води.

Крик іще лунає, вона ще повертає голову — глянути на хачів, а у дверцятах буди знову спалахує світло. Вона переводить погляд в тому напрямку, і їй здається, ніби вона щось побачила, якусь довгасту округлу тінь, спійману перехресним світлом на розмиту мить, поки дверцята рвучко зачиняються. Але коли її очі фокусуються на дверцятах, вона бачить самі лише дверцята, що похитуються, як і раніше. Жодних інших вражень у її мозку не лишилося, тільки ще одна деталь: між будою і хачами впродовж цієї миттєвості газоном протанцював ланцюжок іскор, ніби пролетіла сигнальна ракета.

Кажуть, Щурат бігає на чотирьох кінцівках, тож, мабуть, саме кігті його робоніг і викресали іскри, коли впивалися в газон, аби забезпечити зчеплення. Хачі вже рухаються. Декого просто збило на газон, вони досі відлітають і котяться. Інші ще падають. Вони беззбройні. Без зброї вони — все одно що без рук. Усі хапаються за правиці, в яких ще мить тому була зброя, всі скімлять, але тепер у їхніх голосах відчувається страх. Штани одного з них роздерті від пояса до щиколоток, і клапоть тканини тягнеться майданчиком, ніби він допіру поклав собі до кишені щось, що мить тому надто поспішало цю кишеню покинути. Можливо, це був ніж.

Крові немає. Щурат точний. Хачі досі тримаються за правиці і скімлять. Мабуть, таки правду кажуть — Щурат б’є струмом, коли хоче, аби людина щось випустила з рук.

— Обережно, — чує вона власний голос. — Вони озброєні.

Хіро повертається й посміхається до неї. Його зуби надзвичайно білі і рівні; вищир хижий.

— Ні, не озброєні. Зброя в Гонконгу заборонена, пам’ятаєш?

— Були озброєні секунду тому, — виправляється Y. Т., кліпами очима та хитаючи головою.

— Тепер усе в Щурата, — пояснює Хіро.

Хачі вирішують, що їм краще піти. Вони відступають, залазять у свої таксі та зриваються з місця. Вищать шини.

Y. Т. на самих ободах проїжджає в украденому таксі через ІПСШ, виводить його на вулицю і різко гальмує біля бордюра. Тоді повертається назад у франшизу «Гонконг», туманність запашної свіжості тягнеться за нею, ніби хвіст за кометою. Як не дивно, вона подумує про те, як би воно було — на якийсь час залізти на заднє сидіння тієї машини з Хіро Протагоністом. Мабуть, непогано. Але для цього їй доведеться зняти дентату, а тут не місце на такі речі. До того ж будь-хто достатньо порядний, аби допомогти їй втекти з «Тюряги», точно має якісь застереження стосовно того, аби пердолити п’ятнадцятирічних дівчат.

— Як мило з твого боку, — коментує хакер, киваючи на припарковане таксі. — І за шини заплатиш?

— Ні. А ти?

— Я на бобах.

Вона стоїть собі на газоні посеред Гонконгу. Обоє уважно роздивляються одне одного.

— Я телефонувала своєму хлопцеві, але він мене продинамив, — повідомляє Y. Т.

— Теж трешер?

— Ага.

— Ти припустилась тієї ж помилки, що і я свого часу.

— Це ж якої?

— Переплутала роботу із задоволеннями. Замутила з колегою. У такому нескладно заплутатися.

— Еге ж. Я розумію, про що ти. — Хоча вона не зовсім розуміє, що таке «колега». — Я собі подумала, чи не стати нам партнерами, — пропонує дівчина.

Вона чекає, що він підніме її на глум. Натомість він широко всміхається і ледь киває головою.

— Мені теж це спало на думку. Але я ще маю помізкувати, як саме це зробити.

Вона приголомшена тим, що він і справді обдумував таке. Тоді опановує свої сентименти і розуміє: триндить. Тобто, найпевніше, обманює. Скоріш за все, зрештою він спробує затягти її в ліжко.

— Мушу йти, — повідомляє вона. — Пора додому.

Тепер побачимо, наскільки швидко він втратить інтерес до партнерства. Вона повертається до нього спиною.

Зненацька вони знову потрапляють у промінь прожектора одного з гонконгівських