Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

що у вітальні — не просто затхлий запах, а сморід застояного ставка. Чарліна поставила Приблуду на підлогу і підозріливо принюхалася. Приблуда принюхалася також. З-під кухонних дверей витікали довгі брунатні язики чогось рідкого. Приблуда обережно наблизилася до них. Чарліна так само обережно підійшла, витягла носок і торкнулася найближчого коричневого патьока. Під ногою чвакнуло, наче болото. 

— Ой, і що ж той Пітер примудрився зробити цього разу? — крикнула вона і відчинила двері. 

Кухонна підлога була залита дводюймовим шаром води, по якому гуляли брижі. Чарліна бачила, як мокрі плями підіймаються вгору по шести торбах із пранням, залишених біля мийки. 

— Що за?.. — вигукнула вона, гримнула дверима, знов їх відчинила і повернула наліво. 

Коридор так само був залитий. Відблиски сонячного світла з вікна падали на воду і свідчили про сильну течію, яка брала початок у ванній. Розлючена Чарліна почалапала по воді проти течії. «Усе, про що я зараз мрію, — це сісти і читати, — думала вона, — а тим часом доводиться давати раду з потопом!» 

Кола вона підійшла до ванної кімнати (а Приблуда сумно чалапала коло неї), двері відчинилися, і звідти вискочив Пітер, спереду весь мокрий і добряче пошарпаний. Він був босий, а штани мав закочені до колін. 

— О, добре, що ти повернулася, — сказав він, перш ніж Чарліна встигла відкрити рота. — Там на одній із труб діра. Я випробував шість різних заклинань, щоб її затулити, але вона тільки пересувається. Я саме збирався перекрити кран на тому волохатому баку — ну, принаймні спробувати, — але, може, тобі щось вдасться зробити. 

— Волохатий бак? — перепитала Чарліна. — А, ти про оту штуку, покриту блакитним ворсом. А чому ти думаєш, що це щось дасть? Усе ж залите воою! 

— Бо це єдина річ, якої я ще не випробував, — огризнувся Пітер. — Вода мусить текти звідти. Чутно, як вона дзюрчить. Я подумав, що, може, мені би вдалося знайти вентиль… 

— Ой, від тебе ніякої користі! — і собі огризнулася Чарліна. — Дай гляну. 

Вона відсунула Пітера вбік і різко відчинила двері до ванної кімнати, здійнявши хвилю. 

Діра справді була. На одній із труб між умивальником і ванною зяяла поздовжня тріщина, з якої веселим фонтанчиком бризкала вода. Поміж труб у різних місцях виднілися сірі ляпки, чарівні на вигляд, — певно, шість невдалих Пітерових заклинань. 

— Це все через нього! — буркнула вона собі під ніс. — Це він розжарив труби до червоного. Ой, ну чесне слово! 

Вона кинулася до фонтануючої тріщини і сердито приклала до неї руки. 

— Зупинися! — наказала вона. Вода вибризкувала з-під рук і хлюпала Чарліні в лице. — Зупинися негайно! 

Єдиним результатом зусиль стало те, що тріщина втекла їй з-під пальців десь на шість дюймів і залила Чарліні косичку і праве плече. Чарліна склала долоні, щоби знову її затулити. 

— Зупинися! Припини! 

Тріщина ще раз перемістилася. 

— То ось ти яка, так? — сказала Чарліна і знов приклала долоні. Тріщина відсунулася. Чарліна переслідувала її руками. Невдовзі вона загнала тріщину в кут над ванною, тепер вода мирно плюскала в ванну і стікала у злив. Чарліна так і тримала тріщину, спираючись на трубу однією рукою, і гарячково вирішувала, що далі. «Цікаво, що Пітер до цього не додумався, — подумала вона вголос, — замість накладати непридатні заклинання». 

— Дідусю Вільяме, — покликала вона, — як мені зупинити протікання труби у ванній? 

Відповіді не було. Дідусь Вільям явно не очікував, що Чарліні знадобиться це знати. 

— Не певен, що він знається на сантехніці, — сказав з-за дверей Пітер. — У валізі також нема нічого, що могло би придатися. Я з неї все витрусив. 

— О, он як? — в’їдливо спитала Чарліна. 

— Так. Деякі речі там виявилися по-справжньому цікавими, — сказав Пітер. — Я тобі покажу, якщо ти… 

— Замовкни і дай мені подумати! — визвірилась на нього Чарліна. 

До Пітера, здається, дійшло, що Чарліна в не дуже доброму гуморі. Він замовк і чекав, поки вона замислено стояла у ванні, опершись на трубу. «До цієї тріщини треба підбиратися з двох боків, щоб вона знов не висковзнула. Спершу зафіксувати її в одному місці, а тоді затулити. Але як? Швидше, поки ноги ще не зовсім промокли». 

— Пітере, — покликала вона, — піди принеси мені ганчірки до посуду. Щонайменше три. 

— Навіщо? — запитав Пітер. — Ти ж не думаєш… 

— Побіг і приніс! — гаркнула Чарліна. 

На щастя, Пітер сердито почалапав геть, щось там собі бурмочучи під ніс про лютих жінок, які всіма командують. Чарліна вдала, що не чує. Вона намагалася не дати тріщині посунутися, а тріщина тим часом обливала її водою, від чого Чарліна з кожною миттю мокрішала. «Ой, ще поки дочекаєшся того Пітера!» Вона поклала другу руку з протилежного кінця щілини і почала з усієї сили напирати на щілину з обох боків, зближуючи руки. 

— Закрийся! — наказала вона трубі. — Припиняй протікати і закрийся! 

Вода дзюрчала їй просто в лице. Дівчинка відчувала, як щілина намагається ухилитися, але не попускала, а тільки напирала і напирала. «Я вмію чарувати! — подумки звернулася вона до труби. — Я виконала заклинання. Я можу змусити тебе закритися!» 

— Так що — закрийся! — вже вголос наказала вона. 

І це спрацювало. Коли Пітер причалапав назад — з усього лише двома ганчірками, пояснюючи, що більше не вдалося знайти, — Чарліна змокла як хлющ, але труба знов була ціла. Дівчинка взяла ганчірки і перев’язала ними трубу з обох боків від того місця, де була тріщина. Тоді витягла з-за ванни довгу щітку для миття спини — то була єдина річ поблизу, яка хоча б віддалено нагадувала чаклунське приладдя, — і постукала нею по ганчірках. 

— Лишайтеся тут! Нікуди не рухайтеся! — наказала вона ганчіркам. Тоді постукала по затягнутій щілині: — А ти залишайся закритою, — наказала вона їй, — інакше тобі ж гірше буде! 

Тоді повернула щітку до сірих ляпок, що лишилися від Пітерових заклинань, і так само постукала по них: 

— Зникніть! Забирайтеся геть! Ви тут ні до чого! 

Ляпки слухняно зникли. Чарліна, переповнена відчуттям могутньої сили, постукала по крану гарячої води біля своїх колін: 

— Ану знову пускай гарячу воду, — наказала вона йому, — але без вибриків! І ти теж, — додала вона, повертаючись, щоб постукати по гарячому крану над умивальником. — Пускайте обидва гарячу воду, але не надто гарячу, а то ви в мене пошкодуєте. А ви пускайте холодну, — звернулася вона до холодних кранів, постукуючи по них. 

Врешті-решт Чарліна з гучним сплеском зіскочила з ванни і постукала по воді на підлозі. 

— А ти забирайся! Відійди, висохни, стечи. Йди геть! А то я тобі покажу! 

Пітер побрів до умивальника, відкрутив гарячий кран і потримав руку під струменем. 

— Тепла! — повідомив він. — Тобі справді вдалося. Оце так полегкість. Дякую. 

— Гм! — гмикнула Чарліна, мокра, змерзла і зла. — Тепер я збираюся перевдягнутися в сухе і почитати. 

Пітер доволі жалібним голосом запитав: 

— То ти не збираєшся допомогти мені витерти підлогу? 

Чарліна не думала, що вона повинна це робити. Та тут її погляд спинився на бідолашній Приблуді, яка насилу брела до неї по воді, що доходила собачці до черевця. Скидалося на те, що на воду на підлозі щітка не подіяла. 

— Гаразд, — зітхнула вона. — Але денну роботу я вже виконала, щоб ти знав. 

— Я так само, — палко відповів Пітер. — Я тут крутився цілий день як білка в колесі, намагаючись заглушити