Читати книгу - "Сага про Форсайтів"

вікно. Нога його зачепила стілець, і хтось охнув. Ось вона, сховалася, згорнувшись клубочком у кутку канапи! Він нерішуче простягнув руку. Чи потрібні їй його втішання? Він стояв, дивлячись на цей клубок з пом'ятих оборок і волосся, на це чарівне юне створіння, що силкується вирватись із чіпких лап горя. Як її залишити тут? Нарешті він погладив її по голові і сказав:

— Годі тобі, донечко, іди краще спати. Я тебе чим-небудь утішу.

Яка нісенітниця! Але що він міг їй сказати?

IX. ПІД ДУБОМ

Коли відвідувач пішов, Джон з матір'ю стояли мовчки, поки син раптом сказав:

— Мені треба було б його провести.

Але Сомс уже простував алеєю, і Джон пішов нагору в батькову майстерню, надто збуджений, щоб повернутися до вітальні.

Вираз материного обличчя, коли вона стояла перед чоловіком, з яким колись була одружена, зміцнив рішення, яке визріло в ньому, відколи вона пішла від нього минулого вечора. Цей вираз був подихом дійсності, який примусив його остаточно відкинути вагання. Одружитися з Флер — це однаково що вдарити матір в обличчя, зрадити покійного батька! Так не годиться! Джон від природи зовсім не вмів злоститися. В цю важку для нього годину він не звинувачував своїх батьків. Він мав рідкісну, як на свій юний вік, здатність бачити речі в їхній природній відносності. І Флер, і навіть його матері гірше, ніж йому. Тому, кого покинуто, важче, ніж тому, хто кидає, і дуже важко тому, хто знає, що через нього дорога йому людина жертвує своїм коханням. Він не повинен і не буде злоститися! І коли він стояв біля вікна, дивлячись на запізнілий проблиск сонця, перед ним знову з'явилося видіння світу, яке він бачив минулого вечора. Море проти моря, країна проти країни, мільйони проти мільйонів людей, і в кожного своє життя, свої прагнення, радощі, горе і страждання — кожному доводиться приносити жертви й боротися самому за своє існування. І хай би він навіть погодився пожертвувати всім заради того, чим йому не судилося володіти, це ж дурість — вважати, що його почуття мають хоч яку-небудь вагу в такому величезному світі, і поводитись, наче плаксій або негідник. Він уявляв собі людей, позбавлених усього, — мільйони, які пожертвували життям на війні, мільйони тих, у кого війна забрала майже все, крім життя; голодних дітей, про яких читав, людей із знівеченим життям, в'язнів, нещасливців. Проте картини чужого горя не дуже йому допомогли. Коли хтось голодний, хіба йому легше від того, що інші теж не мають чого їсти? Трохи більше розважила його думка про мандрівку по цьому широкому світу, про який він і досі нічого не знає. Він не може сидіти тут, у домашньому затишку, де повний спокій і достаток, і нічого не робити, а тільки мріяти і думати про те, що могло б бути. Не може він і вернутися до Уонсдона, до спогадів про Флер. Якщо він знову зустрінеться з нею, то не ручається за себе, а якщо він залишиться тут або поїде туди, то неодмінно з нею зустрінеться. Поки вони живуть так близько одне від одного, зустріч неминуча. Єдиний спосіб уникнути цього — виїхати, і то негайно. Але хоч як він любив свою матір, їхати з нею він не хотів. Потім йому стало соромно за свій егоїзм, і він зважився запропонувати матері поїхати удвох в Італію. Дві години в цій сумній кімнаті він намагався опанувати себе, потім дбайливо вдягнувся до обіду.

Мати прийшла теж у вечірній сукні. Вони їли мало й поволі, розмовляючи про каталог батькової виставки. Вона мала відкритися в жовтні, і, крім деяких формальностей, все було готове.

Після обіду мати одягнула накидку, і вони вийшли надвір. Трохи походили, трохи поговорили і нарешті зупинилися мовчки під дубом. Керуючися правилом: «Якщо говорити, то говорити все», — Джон узяв її під руку і сказав, ніби між іншим:

— Мамо, поїдьмо в Італію.

Айріні притиснула ліктем його руку і відповіла, теж ніби між іншим:

— Це була б чудова подорож; проте я думала, що ти більше встигнеш і більше побачиш, коли поїдеш сам.

— Але ж тоді ти залишишся сама.

— Я вже колись жила сама понад дванадцять років. До того ж я б хотіла бути на відкритті батькової виставки.

Джон стиснув дужче її лікоть; він у ній не помилився.

— Ти не можеш лишатися тут зовсім сама — будинок такий великий.

— Можливо, не тут. Поживу в Лондоні, а після відкриття виставки, може, поїду в Париж. Тобі треба принаймні рік, Джоне. За цей час подивишся світ.

— Так, я б хотів побачити світ, побувати по всіх усюдах. Але мені не хочеться залишати тебе саму.

— Синку, цим я хоч частково сплачу тобі свій борг. Якщо це для тебе добре, то для мене теж добре. Чому б тобі не виїхати завтра ж? Паспорт у тебе є.

— Так, коли я вирішив їхати, то краще відразу. Тільки, мамо, якщо… якщо я схочу пожити де-небудь, — може, в Америці чи ще десь, — ти не відмовишся приїхати туди згодом?

— Куди завгодно й коли завгодно, як тільки ти викличеш мене. Але не викликай, поки не відчуєш, що я справді потрібна тобі.

Джон глибоко зітхнув.

— В Англії мені важко дихати.

Вони постояли під дубом ще кілька хвилин, дивлячись туди, де крізь вечірню імлу проглядала велика трибуна Епсомського іподрому. Дубове віття не пропускало місячного світла, так що воно осявало тільки навколишній простір — поле, і далекий обрій, і вікна обвитого плющем будинку, який незабаром доведеться здати в оренду.

X. ВЕСІЛЛЯ ФЛЕР

Жовтневі газети, описуючи весілля Флер Форсайт і Майкла Монта, майже не спромоглися передати символічного значення цієї події. Шлюбний союз правнучки Пишного Доссета із спадкоємцем дев'ятого баронета був певною і очевидною ознакою змішання класів, яке є основою політичної стабільності будь-якої держави. Настав час, коли Форсайти могли забути про свою природну відразу до «декорацій», які не належали їм від народження, і прийняти їх як ще природнішу данину їхнім власницьким інстинктам. До того ж їм треба було піти вгору, щоб звільнити місце для новоспечених багатіїв. У цій спокійній і величній церемонії на Ганновер-сквер, а потім серед фешенебельної обстановки на Грін-стріт сторонній глядач не зміг би відрізнити армію Форсайтів від загону Монтів — так далеко позаду тепер залишився Пишний Доссет. Хіба можна було помітити у складці штанів, у формі вусів, у вимові чи в блиску циліндра хоч яку-небудь різницю між