Читати книгу - "Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр."

майданчику, де близько 10-ї години перед ними було виголошено промову із закликом до спільної боротьби проти німців. Відтак всіх замкнули в школі, звідки, в свою чергу, групами від п’яти до десяти осіб почали виводити чоловіків, спрямовуючи їх до стодоли, де убивали сокирами, молотами й іншими тупими знаряддями. Опівдні школу обклали соломою, облили бензином і підпалили, вкинувши досередини кілька гранат. У будинку тоді перебували 150–200 жінок і дітей. Загалом були вбиті від 572 до 620 осіб. Того ж дня подібну кількість людей — близько 600 — упівці замордували в колоніях Новий і Старий Гай.

Місцевий командир УПА Юрій Стельмащук так пізніше описував перебіг здійснюваної ним операції:

Робимо ми це таким чином: зігнавши всуціль усе польське населення в одне місце, оточимо їх і починаємо різанину. Після того, коли вже не залишилося жодної живої людини, викопували великі ями, скидали туди всі трупи, засипали землею і, щоб приховати сліди цієї страшної могили, запалювалися над нею великі вогнища та йшли далі. Так ми переходили від села до села [...]. Всю худобу, цінні речі, майно та продукти ми забирали, а забудову та решту майна спалювали[112].

А так ці події представляв один із партизанів Степан Редеша:

Ми оточили 5 польських сіл і впродовж ночі й наступного дня спалили ці села, і всіх мешканців від старого до малого вирізали — загалом понад дві тисячі осіб. [...] Багатьох поляків — чоловіків, жінок, стариків і дітей — ми кидали живцем у колодязі, а потім добивали їх пострілами з вогнепальної зброї. Решту заколювали багнетами, вбивали сокирами та розстрілювали. Все це діялося під гаслом «знищуй польську шляхту, яка напливає на українські землі»[113].

Це, звісно, не всі випадки вбивства поляків. Улітку 1943 року на Волині шаліло нещадне полювання на всіх, у кого можна було відшукати польське коріння. В етнічно змішаних сім’ях траплялося так, що людей змушували вбивати найближчих. Партизани мордували усю сім’ю, якщо її український член відмовлявся. Боївки СБ ОУН іноді ліквідували навіть тих, хто настільки глибоко вріс в українське середовище, що їхні сусіди дивувалися, довідавшись про польське коріння цих людей. Поляки могли чутися в безпеці тільки в містах і на базах самооборони, натомість, повсюди там, де сягали впливи ОУН-Б і УПА, їх чигала смерть.

Загалом у липні-серпні 1943 року, як довідуємося з підрахунків Владислава та Єви Семашків, були атаковані близько восьмисот населених пунктів, загинуло близько 20 тисяч поляків[114]. У перебігу деяких антипольських ліквідаційних акцій можна зауважити схожість із попередніми антиєврейськими акціями, включно з використанням психологічних маніпуляцій (згадане частування цукерками дітей із польських сімей, скликаних на «збори»). Чимало жертв загинули від рук так званих сокирників, себто мобілізованих селян, озброєних сокирами й піками. Сокирами та багнетами також часто були оснащені підрозділи УПА та боївки Служби Безпеки ОУН. Жертв убивали подібним чином переважно через брак вогнепальної зброї та бажання заощадити амуніцію, але ще й для того, щоб приховати намір убивства, завдяки чому можна було під час нападу вразити більше людей. Часто траплялися випадки звірячої жорстокості та садистських страт, у багатьох повідомленнях йдеться, наприклад, про настромлювання малих дітей на штахети (наче на палі), відрізання жертвам грудей, носів, язиків і кінцівок, а також перетинання пилою. Тіла залишали на полях, вкидали до колодязів, у гноївку, закопували в спеціально викопаних ямах. Іноді понівечені рештки виставляли на загальний огляд.

Єжи Красовський згадує:

У першому обійсті ми натрапили на вражаючи картину насадженого на гострий стовп біля хвіртки кількарічного хлопчика. На паркані був напис «Літак Сікорського». На порозі будинку лежали жорстоко порубані сокирою трупи чоловіків і двох жінок[115].

А у спогадах Вінцентія Романовського читаємо:

В одному із сіл поблизу Деражного після погрому в хаті ми знайшли малу дитину з вийнятими нутрощами. Кишечник був розвішаний на стіні якимсь нерегулярним чином, а на одному з цвяхів висіла картка з написом «Польща від моря до моря»[116].

Можна тільки припускати, що ці й подібні пекельні «образи» були вжиті для того, аби викликати переляк серед решти живих поляків і витіснити тамовані роками почуття приниження, гніву й ненависті. Можливо, в такий жахливий спосіб бандерівці також хотіли переконати українських селян у безпорадності Польської держави, еміграційний уряд якої — хоча й визнаний на міжнародному рівні — нічим не міг допомогти своїм громадянам.

Польська оборона та помста

Масова різанина польського населення призвела до того, що навіть найбільш прихильно налаштовані до українських прагнень волинські поляки перестали вірити в можливість порозуміння. Це добре ілюструють спогади Вінцентія Романовського, котрий писав:

Серед українців я мав багатьох справжніх приятелів, однак переживання та спостереження упродовж [...] 1943 року сформували в мені переконання, що нікому не можна вірити. Я вирішив жодному [українцеві] не подавати руки. Адже кожен міг мати на сумлінні життя та кров моїх братів[117].

Бійня 11 липня 1943 року переконала Казімежа Банаха та підполковника Казімежа Бомбінського в потребі взаємної співпраці. 19 липня вони спільно віддали наказ про об’єднання Державного Корпусу Безпеки й цивільної адміністрації з військом. Наступного дня командування АК вирішило негайно створити партизанські загони, які мали осягнути бойову готовність до 28 липня. Згідно з відданим наказом, було створено дев’ять партизанських підрозділів АК, які налічували приблизно тисячу осіб. Завдяки високій мобільності вони могли у критичні моменти підтримувати бази самооборони, а водночас зненацька атакувати українців і завдавати їм дошкульних ударів.

28 липня 1943 року окружний представник уряду Казімеж Банах звернувся до мешканців Волині зі зверненням, у якому закликав поляків до «розумного мислення та опанованої дії», оскільки «триває боротьба [...] не за те, хто з нас загине, або врятує життя — триває боротьба за цілісність і велич Республіки, про загрозу тут [...] для багатовікового польського доробку». Він апелював до всіх поляків, і жінок, і чоловіків, вступати до лав самооборони. Банах закликав до самодопомоги та бойкоту організованих окупаційною владою виїздів на роботу до Райху. Він звинуватив у відозві німців і радянський режим у провокуванні братовбивчої боротьби. Крім того, представник уряду категорично заявив:

За жодних обставин не вільно співпрацювати з німцем. Вступ до німецької міліції [sic!] та жандармерії є найважчим злочином проти Польської Нації. Міліціонери-поляки, котрі братимуть участь у знищенні господарств або вбивстві українських жінок і дітей, будуть викреслені з лав