Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

грудей у нього виривалося те жахливе іржання, яке віщує швидку смерть. Я збирався промовити до нього, але він мене не пізнав; тоді пустельник зачерпнув свяченої води, покропив нею безумця й промовив:

— Пачеко! Пачеко! Іменем твого Спасителя наказую тобі розповісти, що з тобою сталося цієї ночі.

Пачеко затремтів, страшно заревів і почав так:

Розповідь Пачеко

Отче мій, ти саме знаходився в каплиці й співав літанії, коли я почув стук у двері й мекання, зовсім схоже на мекання нашої білої кози. Тож я подумав, що забув її видоїти, й слухняна тварина прийшла нагадати мені про мій обов’язок. А був я в цьому переконаний тим більше, що якраз кілька днів тому зі мною вже стався подібний випадок. Я вийшов з хати й справді побачив нашу білу козу, яка оберталася до мене задом, показуючи своє роздуте вим’я. Я хотів її притримати, щоб виконати жадану послугу, але вона вирвалася мені з рук і, щохвилини зупиняючись і знову тікаючи далі, підманила мене на край прірви, що розверзлася недалеко від твоєї келії.

Діставшись туди, біла коза перекинулася чорним козлом. Я перелякався, побачивши цю переміну, й хотів тікати до нашого житла, але чорний козел заступив мені дорогу й, зіп’явшись на задні ноги, втупився в мене огненними очима. У мене від страху кров застигла в жилах.

Тоді чорний козел почав колоти мене рогами й підпихати до прірви. Коли виштовхав мене на сам край, то на мить затримався, наче хотів натішитись виглядом моїх мук. Нарешті скинув мене в прірву. Я гадав, що розіб’юся на друзки, але козел першим опинився на дні прірви й підхопив мене на спину, так що я нічого собі не пошкодив.

Тут мене охопив новий страх, бо щойно козел відчув мене на спині, як почав у дивний спосіб галопувати. Одним стрибком перескакував він з гори на гору, перестрибував найглибші провалля, наче то були рови й канави; нарешті він струснувся, і я, сам не знаю як, опинився в печері, де побачив молодого подорожнього, який кілька днів тому ночував у нас.

Молодик сидів на ліжку, а біля нього я побачив двох дуже гарних дівчат у мавританських одежах. Дівчата, обсипаючи його пестощами, зняли йому з шиї реліквію, і в ту ж мить втратили для мене всю свою красу, я ж бо пізнав у них двох повішеників з долини Лос-Ерманос. Проте молодий подорожній, продовжуючи вважати їх гарними дівчатами, звертався до них із найніжнішими словами. Тоді один із повішеників зняв із себе петлю й затягнув її на шиї молодика, який пестощами виявляв свою вдячність. Потім вони затягнули заслони, і я вже не знаю, що вони робили, але гадаю, що вчиняли якийсь страшенний гріх.

Я хотів кричати, але не міг видобути з себе голосу. Так тривало якийсь час; нарешті пробило північ, і я побачив, як входить сатана з вогняними рогами й полум’яним хвостом, який за ним несли кілька чортів.

В одній руці сатана тримав книгу, в другій — вила. Він пригрозив молодику смертю, якщо той не перейде у віру Магомета. Тоді, бачачи християнську душу в небезпеці, я зібрав усі сили, крикнув, і мені здалося, що молодик мене почув. Але в ту ж мить повішеники підбігли до мене й витягли з печери надвір, де я побачив того самого козла. Один повішеник сів на козла, другий на мене, і отак вони знову примусили нас обох галопувати з ними через гори й провалля. Повішеник, який сидів у мене на спині, весь час стискав мені боки п’ятами, але вирішивши, мабуть, що я недостатньо швидко біжу, підхопив по дорозі двох скорпіонів, причепив їх до ніг замість острогів і почав роздирати мені боки з нечуваною жорстокістю. Нарешті ми опинилися біля дверей скиту, де ті страховидла мене покинули. Цього ранку, отче, ти знайшов мене непритомним. Я гадав, що вже врятований, опинившись у твоїх обіймах, але яд скорпіонів отруїв мені кров. Яд той палить мені нутрощі і я відчуваю, що не переживу цих мук.

Сказавши це, безумець страшно заревів і замовк.

Тоді заговорив пустельник і сказав мені так:

— Сину мій, чи ж може таке бути, щоб ти мав тілесні стосунки з двома дияволами? Ходи, висповідайся, визнай свої гріхи. Боже милосердя не має меж. Ти мовчиш? Невже ж ти так сильно загруз у гріхах?

Трошки подумавши, я відповів:

— Отче, цей безумний шляхтич бачив щось цілком інше, ніж я. Один із нас, без сумніву, був заморочений, може, ми навіть обоє бачили не те. Але ось перед тобою шляхетний кабаліст, який теж ночував у Вента-Кемаді. Може, він погодиться розповісти нам про свої пригоди, які кинуть нове світло на ті випадки, що відбуваються з нами вже кілька днів.

— Сеньйоре Альфонсе, — перервав мене кабаліст, — люди, які так, як я, присвячують себе таємним наукам, не можуть розповідати все. Я, однак, спробую, наскільки зможу, задовольнити твою цікавість, але, якщо дозволиш — не сьогодні. Повечеряймо і лягаймо спати; завтра будемо мати свіжі голови.

Пустельник накрив нам скромну вечерю, після якої кожен пішов до себе. Кабаліст настоював, що він має провести ніч біля безумця, я ж подався до каплиці. Влігся на те саме польове ліжко, на якому вже провів одну ніч; пустельник побажав мені доброї ночі й попередив, що для більшої певності він, відходячи, замкне за собою двері.

Залишившись сам, я почав роздумувати над розповіддю Пачеко. Не було ніяких сумнівів, що він був разом зі мною в печері, я також бачив, як мої кузини підбігли до нього й витягли його з кімнати; однак Еміна попередила мене, щоб я не вірив, як мені щось погане про них із сестрою розповідатимуть. Зрештою, чорти, які отуманили Пачеко, могли затьмарити йому розум і звести всілякого роду оманами.

Ось так я шукав різних способів, щоб виправдати моїх родичок і зберегти до них любов, а тоді почув, як пробило північ. Одразу після цього почувся стук у двері й немовби мекання кози. Я взяв шпагу, підійшов до дверей і голосно гукнув:

— Якщо ти сатана, то пробуй сам відчинити ці двері, які замкнув пустельник.

Коза замовкла. Тож і я ліг і проспав до ранку.

День дев’ятий

Пустельник прийшов, щоб мене розбудити, сів на моє ліжко й сказав:

— Дитя моє,