Читати книгу - "Учта для гайвороння"

— відповів корчмар. — Для тих, хто має гроші.

Пан Крейтон Довголоз зобразив на обличчі обурення.

— Гей, Наглю, це отак ти вітаєш старого друга? Не впізнав? Це ж я — Довголоз!

— Чого ж не впізнати, як ви мені сім оленів винні. Покажіть срібло — покажу постіль.

Корчмар брязнув кухлями на столі, розливши ще пива.

— Я заплачу за кімнату для себе та іншу — для двох моїх супутників. — Брієнна показала на пана Крейтона та пана Іліфера.

— Я собі теж візьму кімнату, — мовив купець, — для себе і доброго пана Шадріка. Мої слуги, з вашої ласки, пересплять у стайні.

Корчмар окинув їх поглядом.

— Ласка чи не ласка, хай сплять — куди їх подінеш… Вечеряти будете? Є добра коза, на рожні печена.

— Чи добра, чи погана — про те я сам судитиму, — відказав Гібальд бундючно. — Моїм людям досить буде хліба, вмоченого у сало з кози.

Отакою і була їхня вечеря. Брієнна теж скуштувала козятини — після того, як пішла за корчмарем угору сходами, пхнула йому в руку кілька монет і покидала речі у другій кімнаті з тих, що він показав. Замовила вона козятини і для пана Крейтона з паном Іліфером — адже вони поділилися з нею пстругом. Заплотні лицарі та купець запивали м’ясо пивом, Брієнна попрохала кухоль козячого молока. Дослухаючись до застільних балачок, вона без надії сподівалася почути бодай кілька слів, які б допомогли їй знайти Сансу.

— Ви їдете з Король-Берега, — звернувся один з місцевих до Гібальда. — Чи правда, що Крулеріза скалічили?

— Та правда, — відповів Гібальд. — Мечову руку він втратив, отакі справи.

— Еге ж, — додав пан Крейтон, — лютововк йому відгриз, чув я таке. Одне з тих чудовиськ, що налізли сюди з півночі. Та що з тієї півночі буває доброго? У них навіть боги якісь пришелепкуваті.

— Вовки тут ні до чого, — мимохіть вимовила Брієнна. — Правицю панові Хайме відрубав кохорський найманець.

— Нелегко битися, коли в тебе правиці катма, — зауважив Скажений Повх.

— Та ну, — заперечив пан Крейтон Довголоз. — Ось я, приміром, однаково б’юся хоч правицею, хоч лівицею.

— Хто б сумнівався. — Пан Шадрік підняв кухля на знак вітання.

Брієнна пригадала свій бій з Хайме Ланістером у лісі. Вона тоді ледве стримувала клинок супротивника, зібравши останні сили. «А він же був слабкий після ув’язнення, скутий ланцюгами на зап’ястках. Жоден лицар у Семицарстві не встояв би супроти нього у повній силі та без кайданів.» Хайме скоїв багато зла, та якщо він щось і умів, то це битися мечем. Скалічити таку людину — то була нелюдська жорстокість. Одна справа — убити лева, і зовсім інша — відрубати йому лапу та лишити зламаним і безпорадним.

Раптом галас у трапезній став для неї занадто гучним; висидіти тут бодай ще хвилину здавалося мукою. Брієнна пробурмотіла «на добраніч» і пішла спати. Стеля у кімнаті була низька; заходячи зі скіпкою, вона мусила пірнути, щоб не розбити голову. Крім ліжка, достатнього для шістьох людей, та недогарка лойової свічки на підвіконні, у кімнаті нічого не було. Брієнна запалила свічку від скіпки, заклала двері засувом і повісила пас із мечем на стовпчик ліжка. Піхви меча були прості й непоказні: дерево у порепаній брунатній шкірі. Меч у них був ще простіший, куплений у Король-Березі навзамін відібраного «Хвацькими Компанійцями». «Навзамін меча Ренлі.» Їй досі боліло згадувати про втрату.

Але у згортку постелі був схований ще один довгий меч-півторак. Брієнна сіла на ліжко і витягла його; при світлі свічки заблищало жовте золото, зажевріли червоні рубіни. Витягнувши Вірноприсяжця з візерунчастих піхов, Брієнна відчула, як їй перехоплює подих. Глибоко у криці бігли, наздоганяючи одна одну, чорні та червоні рясиці. «Валірійський булат, викуваний чарами.» Саме такий меч пасував би до руки стародавнього звитяжця з казок. Коли Брієнна була маленька, мамка-годувальниця забивала їй голову оповідками про лицарську мужність та звитяги, про шляхетні діяння пана Галадора з Морну, Флоріана Дурня, принца Аемона Драконолицаря та інших славетних поборників. Кожен з уславлених воїнів носив при боці уславлений меч, і певно ж, Вірноприсяжець — хай не вона сама — був гідний місця у їхньому товаристві. «Ви захищатимете доньку Неда Старка власним залізом Неда Старка» — так їй казав Хайме.

Ставши на коліна між ліжком та стіною, вона здійняла меча і проказала мовчазну молитву до Стариці, чия золота лампада вказує людям правильну дорогу в житті. «Проведи мене, — молилася вона, — висвітли шлях поперед мене, покажи стежку, що веде до Санси.» Брієнна не виправдала сподівань Ренлі, не виконала своїх обіцянок пані Кетлін. Залишився Хайме — хоч його вона не повинна зрадити. «Він довірив мені свій меч. Він довірив мені свою честь.»

Опісля молитви вона простяглася на ліжку, як зуміла — при всій ширині довжини йому не вистачило, тому Брієнна лягла упоперек. Знизу чувся брязкіт кухлів, догори сходами долітали окремі голоси. Нагадали про себе згадані раніше Довголозом блохи — чухаючи їхні укуси, легше було не заснути.

Брієнна почула, як сходами видирається Гібальд, а трохи пізніше — і лицарі теж.

— …імені я його не відав, — розповідав пан Крейтон дорогою, — та на щиті він мав криваво-червону курку, і з меча його стікала червона кров…

Голос його стишився, десь нагорі прочинилися і брязнули двері.

Свічка вигоріла. На корчму «Коло старого кам’яного мосту» лягла пітьма; у корчмі настала така тиша, що Брієнна почула тихе муркотіння річки. Лише тоді вона наважилася встати, зібрати речі, обережно прочинити двері, дослухатися і зійти донизу босоніж. Ззовні корчми вона вдягла чоботи і поспішила до стайні засідлати свою гніду. Сідаючи в сідло, Брієнна подумки попрохала вибачення в пана Крейтона та пана Іліфера. Один з Гібальдових слуг прокинувся, коли вона його минала, та не ворухнув і пальцем, щоб зупинити. Копита кобили застукотіли старим кам’яним мостом, а потім її поглинули хащі — чорніші за смолу, повні привидів та чудернацьких спогадів.

«Я їду по вас, панно Сансо, — думала вона, в’їжджаючи до пітьми. — Нічого не бійтеся — я не спинюся, доки вас не знайду.»

Семвел

Сем саме читав про Інших, коли побачив мишу.

Очі його були червоні й подразнені. «Дарма я їх натираю» — казав він собі, продовжуючи натирати. Від пилюки вони свербіли і спливали слізьми, а пилюка тут