Читати книгу - "Том 3"

рук Елеазарових, і стогін її струн, пробринівши, затихає. Ридання в народі замовкли, наче урвались.

Тиша.

Елеазар 7 (повагом, але твердо й виразно)

Батьки і браття, матері і сестри!

Я жду від вас каміння або слова.

Мовчання.

Який прокльон страшніший над мовчання?

Дід

Ми не кленем тебе, Елеазаре.

Молодий хлопець Прости мені за згірдие слово, брате.

Елеазар Ви не клеиете. Я прощаю, браття, вам всі слова. А все ж проклятий я страшним прокльоном крові. Кров батьків, пролита марне за пропащу волю, тяжить на голові моїй і вашій і клонить нам чоло аж до землі, до каменя того, що не здійнявся на мене у руці мого народу.

Син чоловічий сам себе поранив об гострий камінь, падавши додолу, у розпачі роздер одежу честі, посипав голову золою ганьби!

Ох, я додолу впав, як і святиня, всі полягли ми, як Єрусалим.

І як тепер відбудувати тяжко святиню нашу, так нам тяжко встати із пороху невільницької ганьби.

Бо впала ганьба і на наші руки, що не знялись життя нам одібрати, нам, подоланим, а знялись робити на ворогів. Проказою неслави покрилося дівчат сіонських тіло, бо не втопилися вони в Євфраті, а бавити-пішли синів розпусти

- і годувати плід свого безчестя.

І нечесть пойняла мої уста, бо з голоду уста сі не замовкли, а промовляли мовою чужою на тих від бога проклятих майданах, де всі пісні бринять, а тільки тая, що з серця рветься, мусить умирати.

Гнітить нас ганьба тяжче від кайданів, гризе нас гірше, ніж залізні пута.

Терпіть кайдани — то несвітський сором, забуть їх, не розбивши,— гірший стид. х Нам два шляхи: смерть або ганьба, поки не знайдем шляху на Єрусалим.

Шукаймо ж, браття, до святині шляху так, як газель води шука в пустині, аби не міг сказати ворог дужий:

«Ось я убив Ізраїлю, він мертвий!»

А поки знайдем, за життя борімось, як барс поранений серед облави,— нехай не буде приказки між людьми:

«Заснув господь Ізраїлю на небі».

О, рано ще радіти, Вавілоне!

Між вербами бринять ще наші арфи, ще ллються сльози в ріки вавілонські, ще соромом горить дочка Сіону, >

Іудин лев іще рикає гнівом.

Живий господь! Жива душа моя!

Живий Ізраїль, хоч і в Вавілоні!

Голос покликача з табору

Ізраїль, до наметів! Ніч надходить!

Люди розходяться по наметах, кожний до свого. На далекій вежі видко магів вавілонських, що ворожать по зорях. Темніє. Табір затихав. З Вавілона ледве доноситься гомін нічних оргій. Урочиста ніч тремтить над табором бранців і над Вавілоном. То там, то там загораються сторожові огні. Тита.

[15/11 1903,

San Remo]

НА РУЇНАХ

Драматична поема (З часів першого полону вавілонського)

Ясна, місячна ніч. Далеко розляглась рівнина Іорданська, на видноколі мріють гори Морія і Сіон, поблискуючи срібним верхів’ям проти місяця. В глибині, але не так далеко, як гори, чорніють руїни Єрусалима, де-не-де поміж ними блима вогник, либонь, в якій позосталій хатині, де ще живуть люди. По рівнині блукають люди. Вони зібралися з різних сторін,—хто з Іудеї, хто з Самарії. Одні побудували собі курені з каміння, що набрали на руїнах, та з іорданського очерету; другі — розпалюють маленькі багаття, гріються і щось варять; інші копають ями й ховають в них кістки, знайдені на давнім побойовиську. Чутно зітхання, приглушені ридання і здавлене шепотіння тих, що не сплять, але більша частина спить, хто d безверхім курені, хто просто серед поля, вкрившись лахміттям, лігши ницьма, щоб місяць не будив. Ті сонні здаються вбитими, а поле від того ще сумпіше — воно мов тільки що після бою, наче вкрите трупом. Скраю три постаті — жінка, дівчина і дівча-підліток — сумно сидять над погаслим багаттям. Жінка колише на руках маленьку дитину, дівчина пряде вовну, дівча-підліток плете кошик з очерету.

Пророчиця Тірца (іде від руїн єрусалимських і наближається до тих трьох)

Спокій вам, сестри!

Жінка

І тобі спокій!

Спокій нам всім... спокій і смерть.

Тірца

Чого?

Живий наш бог, і ми живі.

Жінка

В руїнах!

(Притуляється лицем до дитини і плаче. Дитина квилить

крізь сон.)

Т і р ц а

Не напувай слізьми малого сина, не нагодовуй молоком недолі.

Дівчина Покинутим де іншої взять страви?

Т і р ц а

Чому ти звеш покинутими вас?

Дівчина Мій брат в Ассірії *, у Ніневії *.

Дівча-підліток Мій батько в Вавілоні другий рік.

Жінка Мій чоловік подався в Фінікію *.

Т і р ц а

Але вас три й дитина межи вами.

Той не покинутий, хто сам не кинув. Паліть багаття, поки встане день, щоб вам було видніше при роботі.

Дівчина (кладе кужілку долі)

Робота наша марна. Хто ж то буде носити шати сі, як напряду?

Мій брат в Ассірії, в ворожім війську, неволячи, в неволі сам загине. .

На кого дбати?

Т і р ц а

Дбай сама па себе, то будеш вільна,— перед ворогами не скажеш: «Хто мені одежу дасть?»

Не скаже ворог: «Я тебе вдягаю».

Дівчина здіймав кужілку й знову береться прясти. 168

Т і р ц а

(до дівчини-підлітка, що, зао/смурившись, склала над роботою руки)

Чого сидиш, хіба скінчила працю? Дівча-підліток

Та що кінчати? Подруги плетуть сі кошики, щоб носити землю на могилки над трупами батьків, що полягли, боронячи святиню.

А в мене ж не зосталось і могили!

Мій батько в Вавілоні. Кажуть люди, що він будує храм новий Ваалу.

Т і р ц а

А ти будуй нову для себе хату, не на могилу, на оселю дбай, щоб не була чужою в ріднім краю.

Не скажеш ти: «Хто дасть мені притулок?» Не скаже ворог: «Я для тебе захист».

Плети скоріш, носи каміння й глину, будуй курінь,— холодні ночі близько. Дівча-підліток шпарко береться до роботи.

Т і р ц а (до жінки)

Чому твоє багаття не горить?

Жінка

Нащо йому горіти? Жінка дбає в своїй оселі про багаття хатнє.

А де ж моя оселя? Серед поля?

Мій чоловік осів у Фінікії, в чужому краю злота добуває...

Для кого маю берегти багаття?

Т і р ца (показує на дитину)

Для сього і для себе. Серед поля своїй дитині розпали багаття, нагрій і нагодуй, щоб не квилило коло сухих грудей твоє дитя,

щоб не тремтіло з холоду під рам’ям, щоб не ридала ти, мов безпорадна:

«Хто