Читати книгу - "Київ — New York"

Переді мною виникло обличчя Джастіна. Хоча я й не сподівалася, що мені вдасться щось забути.

У номері я довго стояла під душем, намагаючись змити з себе те, що найбільше хотілося назавжди залишити на тілі, — його дотики, його губи, його подих, його шепіт. Я ненавиділа себе й любила Джастіна. Я прожила з Олегом майже десять років, так і не дізнавшись, що таке кохати. Джастін навчив мене цього за два тижні. Чотирнадцять днів знадобилося досі зовсім незнайомому хлопцю, щоби звести мене з розуму.

Я знову згадала слова тієї художниці, котра так бездарно, як мені здавалося, розмірковувала про кохання. Адже я справді хотіла, щоби Джастін був поруч, і все. Я хотіла гладити його волосся, зривати дихання з його губ своїм поцілунком, я хотіла торкатися мочки його вуха, чуючи легкий стогін.

Я уявляла білий будинок десь у передмісті: із зеленим газоном і масивним дерев’яним парканом по периметру, з ротанговим кріслом-гойдалкою на терасі та збитим із важких колод столом, накритим лляною скатертиною, з букетом польових квітів у вазі по центру. Ця ваза була б особливо дорога для нас, бо ми б отримали її в подарунок на наше весілля, і щоразу, виставляючи її на стіл, я б дивувалася, як давно це було. І яким безсилим щодо нашого кохання виявився час. Підлога тераси, обов’язково дерев’яна, викладена з великих темних дощок, скрипіла б від наших кроків. А в кутку стояв би мольберт. І я б виходила босоніж на терасу, розставляючи білий посуд на столі. А Джастін би малював. Я б підходила до нього зі спини й милувалася написаною ним картиною, намагаючись не заважати. Навколо будинку, пустуючи, бігали б наші онуки. І високо в небі рівною зграєю летіли би білі, як дим, лебеді...

Так, я хотіла прожити з ним усе життя, цінуючи кожну мить. Але мені здавалося, що навіть цього часу було б замало, щоби встигнути насолодитися ним сповна.

І усвідомлення того, що це неможливо, завдавало нестерпного болю. Душ не допоміг. Закутавшись у рушник, я підійшла до шафи, витягла валізи й покидала свої речі. Зібрати все акуратно не було сил. Я сіла просто на підлогу біля вікна. На вулиці почало світати, і побляклі вогні на мить здалися фальшивими. У двері номера постукали. Приглушений, тихий стук. Я не відразу зрозуміла, що стукали саме до мене.

На порозі стояв Джастін.

— Чому ти пішла? — Він різко притягнув мене до себе. Його руки тремтіли. І я чула, як б’ється його серце.

Я мовчала. Я не могла зізнатися йому, що вирішила втекти. І водночас не могла пообіцяти йому залишитися. Він увійшов до кімнати, подивився на валізи, накидані речі... І я прочитала на його обличчі непідробний страх втрати.

— Порядкую в шафах. — Я брехала, щоби хоч трохи заспокоїти його.

Він узяв моє обличчя в долоні.

— Я злякався, що можу більше не побачити тебе.

— Рано чи пізно так трапиться. — Я відступила назад.

— Алісо, може, це схоже на маячню, але я хочу, щоби ти була поруч, розумієш? Я зрозумів це, щойно ти переступила поріг школи. Або навіть ще раніше, коли побачив у соціальній мережі твої картини й фотографії в альбомах Пола. Я не зможу жити без тебе, принаймні зараз, коли я знаю тебе справжню.

— Але ж...

Він поцілував мій лоб, потім щоки, губи, не даючи мені промовити й слова. І я знову втратила розум. І відпустила ще вологий рушник. Мені було добре, тут і зараз. А все інше просто втратило сенс.

— Ти змерзла!

Він узяв мене на руки й відніс на ліжко, намагаючись накрити собою моє холодне тіло. Але порівняно з усім іншим холод здавався несуттєвим і зовсім мене не турбував. Я знову й знову віддавалася Джастіну за велінням серця. Я здалася.

Я заснула на його плечі, коли нью-йоркський ранок був у розпалі. Кудись поспішали автомобілі й автобуси. Сотні тисяч людей сідали в потяги метро. Містяни смакували просто на вулиці каву й хотдоги, гортали свіжі газети на автобусних зупинках. Земля й далі оберталася. А мені так хотілося, щоби життя за вікном обвалилося, не давши мені можливості піти та залишити Джастіна в минулому.

Уві сні я бачила білий будинок із рівним зеленим газоном. І мені було спокійно, бо Джастін сидів поруч зі мною на дерев’яній терасі й моя рука лежала в його руці.

Усупереч своїм очікуванням, я прокинулася абсолютно щасливою. Джастін був у душі, коли задзвонив телефон. Я подивилася на екран і, побачивши знайомий набір цифр, неохоче натиснула на кнопку прийняття виклику.

— Я телефонував тобі вчора близько одинадцятої! — Олег нервував і забув привітатися зі мною.

— Ну, передусім, привіт! Хіба ти телефонував? — розігрувала я здивування. — Ніби ти не знаєш, що я рано лягаю.

Моя брехня була бездоганна.

— Чомусь вирішив, може, ти в місті з Полом. — Він перевіряв мене.

— Пол на кілька днів відлетів до Франції. — Я подивилася на годинник. — Ти на роботі? Що робив?

— Переживав за тебе.

У душі вимкнулася вода. Я сіла в ліжку, поправляючи волосся.

— Я забалакалася з тобою, потрібно бігти. Перетелефоную пізніше. Люблю тебе. — Я поклала слухавку, не чекаючи його відповіді.

Вода в душі знову ввімкнулася. Коли я відчинила