Читати книгу - "Сюрпризи долі"

жити не хочеться, самотність убиває.

— Займися чимось.

— Не можу, все з рук валиться.

Цілими днями Олена перемелювала з подругами свої образи на колег, на чоловіка і весь навколишній світ. Вона лукавила, що її більше не цікавить Георгій і його походеньки. Це була вдіверта брехня, оскільки зрада чоловіка займала левову частку помислів.

Найбільшим носієм інформації виявилася Марина. Та невідомо звідки довідувалась окремі подробиці. Потім стало відомо, що новини надходили від Олеся, який інколи спілкувався з Георгієм по телефону.

— Кажуть, що в нього є якась молоденька фіфа, але ти не хвилюйся, трішки перебіситься і повернеться, — якось повідомила Марина.

— Я ніколи не пробачу, — різко відповіла Олена Марині.

— І правильно зробиш. Таких падлюк треба карати. За що ти, бідненька, так страждаєш?

— Як так можна? Ну, добре, я йому стала байдужою, але чому забув про дітей! Може вони там потребують грошей, він же нічого не дає. Ти ж знаєш, яка в мене зарплатня, а старі запаси потроху тануть. Невже якась хвойда так засліпила йому очі?

— Чоловіки забувають усе на світі, коли чують запах сучки. Вони тоді ладні кинутися стрімголов у безодню.

— Чому від цього повинні страждати діти?

— Тут, на мою думку, не обійшлося без тої дівки. Для таких жінок головне завдання — не тільки забрати чоловіка з сім’ї, а й відрубати від нього раз і назавжди минуле. Їй дуже легко переконати старого дурня, що попереднє життя є суцільною помилкою, і лише тепер він отримав те, чого раніше не мав.

— Мені страшенно не таланить. Чому Жорж так легковажно повівся з нами? Діти ще за кордоном, а що я їм поясню після повернення?

— Ще трішки, і вони вилетять з дому.

— Я не витримаю. Як пережити? Я виплакала всі очі.

— Він не заслуговує на твої сльози, вони йому боком вилізуть.

— Але я не знаю, як вийти з цього тупика.

— А навіщо в тебе є друзі? Ми завжди з тобою і допомагатимемо тобі.

— Якби не ви, не знаю, що б зі мною сталося, — розплакалася Олена.

— А може тебе з кимсь познайомити? — засміялася Марина.

— Я не хочу нікого бачити, всі вони однакові.

— Маєш рацію, інколи ліпше залишатися самотньою, ніж так страждати.

З кожним днем туга наростала. Олена страждала, що загубила назавжди колишній спокій, звинувачувала себе, що поїхала у Францію в пошуках натхнення. Може, якби залишилася вдома, такого б не сталося. Відчуття втрати наростало й утверджувало думку про безнадію. Понад усе їй хотілося повернути ті давні часи, які перетворювалися на міф, та сувора дійсність нагадувала про себе щоранку пусткою в помешканні.

— Як я забула про ворожку? — якось пригадала пораду Катрусі, — саме зараз вона мені потрібна.

Олена боялася йти до незнайомої особи, найбільше лякав вирок. Хто знає, що скаже їй ця провидиця, а раптом, щось дуже погане? Ліпше жити в незнанні, ніж забити цвях у голову. Поки ще не пролунав вирок, блукає мерехтлива надія.

На зупинці не довелося довго чекати, невдовзі примчав автобус. Ось і потрібний будинок. Олена піднялася на третій поверх і натиснула на дзвінок.

Двері відчинила приємна літня жінка і запросила зайти. Посередині кімнати стояв великий стіл, на якому хаотично розкидані карти. Господиня найперше заходилася варити каву.

— Ви ще мене не відвідували, тому без кави не обійтися.

— Дякую, я сьогодні вже пила, — хотіла відмовитися Олена.

— Це необхідно, я про вас значно більше знатиму, якщо перегляну кавову гущу. А тепер розповідайте, що привело вас до мене.

— Мене покинув чоловік, і з того часу переді мною суцільний мур. Не знаю, як далі жити. Одна надія на вас.

— На мене не варта надіятися, я можу лише розкласти ситуацію, а кермо в ваших руках, як повернете, туди і поїдете.

Ворожка почала викладати карти й уважно їх вивчати.

— Ще такої пустки давно не бачила, — перервала мовчанку.

— Що ви маєте на увазі? — стривожилася Олена.

— Довкола вас суцільна порожнеча, якийсь вакуум. Як вам вдалося так відпомпувати повітря?

— Я вас не розумію.

— Тут і нема що розуміти. Ви власними руками створили пустелю, у якій не може прорости навіть будяк. Мусите змінити ґрунт, постійно удобрюйте і терпляче чекайте на перші паростки. Як тільки вони з’являться матимете приємну зустріч з чоловіком, який приїде здалека.

— А який він? — зацікавилася Олена, — чорний, високий?

— Ні, зовсім інший, швидше світлий і середнього зросту.

— Я не уявляю, хто б це міг бути. А що з моїм чоловіком? Він повернеться до мене?

— І так, і ні. З того, що бачу, однозначної відповіді дати не можу. До цього часу чоловіки вас обминали, тепер найважливіше — створити оазу, до якої вони поспішатимуть.

— Я не знаю, як це зробити.

— Робіть усе навпаки. Впустіть свіже повітря, не сидіть у затхлому приміщенні. От і з кавової гущі видно, як чоловіки від вас розбігаються. Якщо не змінитеся, залишитеся самотньою до кінця своїх днів.

Олена повертала в задумі. Важко збагнути, що мала на увазі ворожка. Що таке вакуум і як його позбутися? Інтуїтивно вона розуміла, що довкола є якийсь бар’єр, який до неї не допускає світла і тепла, замикає душу в темниці.

Марина і Катруся дуже перейнялися долею подруги. Вони частенько обговорювали її нещасливу долю, співчували і намагалися всіма силами допомогти.

— Я б тобі радила піти до психолога, —