Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Єлюди. Теплі історії з Майдану

Читати книгу - "Єлюди. Теплі історії з Майдану"

184
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 45
Перейти на сторінку:
в аспірантурі, вивчає літературу. На Майдані з перших днів. Працювала волонтером на гарячій лінії «Євромайдан SOS», чергувала в лікарні, збирала по всіх друзях і знайомих книжки для бібліотеки Майдану. Робила ще багато хороших справ, так само, як і її чоловік. Про це мені розповіли друзі Юлі. «Я відчуваю страшенну прірву між тим, що ти робиш, і тим, що маєш зробити для Майдану», – каже дівчина. Це відчуття постійно з нею.

Після того як убили перших людей на Грушевського, Юля написала пост у Facebook. «Хотілося кричати від усього того, що відбувається в країні», – пояснює вона. Знайомий запропонував записати ті самі слова на відео, щоб їх почули більше людей. Відео записували на Грушевського, біля розгромленого медпункту. Тоді було дуже холодно, тому на відео дівчина часом збивається. «Я хотіла показати, що ось я – людина. Якщо ви кажете, що у нас на вулицях радикали й терористи, – подивіться, як виглядають терористи. Тоді я теж терористка», – пояснює Юля.

За десять днів відео переглянули на YouTube три мільйони людей. На англійську Facebook сторінку Maidaners мені пишуть люди з усього світу. Кажуть, що їх дуже зворушило це відео. Дякую тобі, дівчино, що простими словами розповіла світові, що діється в Україні.

Юля дуже просила написати таке: вона не робить для Майдану навіть десятої частини того, що її мати. Мама – лікар-лаборант. На Майдані з ранку до ночі.

***

Учора я отримала такого листа: «Добрий день. Хотілося б вам написати про одну молоденьку дівчинку Олесю. Олеся Жуковська з Тернополя (Кременець) на Майдані з першого дня. Їй 21 рік, працює за 250 км від дому медиком-фельдшером. На Майдан поїхала як медик-волонтер. Що вона там тільки бачила! На Грушевського згорів її одяг, поруч граната впала... але вона нікуди не пішла, а лишилася допомагати людям. За три місяці перебування на Майдані захворіла, мала страшну ангіну й лежала в лікарні. Кілька днів тому поїхала додому до мами, бо матуся плакала й просила показатись їй живою, а Олеся одна-єдина в сім’ї. Поїхала на кілька днів. Але вчора, коли побачила, що коїться на Майдані, попри сльози мами, переживання тата й родини, вночі поїхала на Майдан автобусом, в якому були лише чоловіки, вісімнадцять чоловіків і вона сама. Зараз вона на Майдані, в медпункті біля Йолки. Я пишаюся такими, як вона. Думаю, що Олеся варта того, щоб Ви про неї написали».

Я написала Олесі у Facebook, що хочу поговорити з нею. П’ятнадцять годин тому вона мені відповіла «оk». Зранку дівчину поранили в шию. Зараз вона перебуває в лікарні й бореться за своє життя. Олесю, ти така чудова! Живи!

21 лютого 2014

46-річний Микола, підполковник міліції, Львів. Сьогодні разом із п’ятнадцятьма працівниками свого райвідділу приїхав до Києва, щоби захищати Майдан. Микола розповідає, що у Львові міліція вже давно разом із народом і місцевим Євромайданом. У нормальних стосунках із самообороною. Але коли вчора розпочалися трагічні події, львівська міліція відразу вирішила їхати в столицю. «Почався відкритий відстріл людей, треба відверто казати – людей відстрілювали!» – каже підполковник. Міліціонери швидко зібрались і ввечері вирушили, сьогодні вже прибули на місце. Зустріла їх у Михайлівському соборі. Люди підходили до них, дякували, аплодували й навіть цілували.

Микола каже, що дехто нарікав на міліцію, висловлювали їм те, що думають про усю міліцію. До цього правоохоронці ставились із розумінням. «У людей наболіло. Я їх прекрасно розумію. Нічого не замінить людського життя, з цим неможливо змиритися», – каже чоловік.

У нього родина, дві донечки. Одна – студентка економічного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка, друга – у восьмому класі. Запитала, чи хвилюється його дружина через те, що він поїхав до Києва. «Дружина хвилюється, хвилюються діти. Після вчорашніх подій не хвилюються лише ті, у кого немає серця», – відповів він.

22 лютого 2014

Ще один лист. Не можу його не опублікувати. «Його звати Сергій Михайлович Бондарчук. Він був моїм учителем фізики – одним із тих прекрасних, щирих і добрих людей, які допомогли мені отримати хорошу освіту, яка й дала змогу мені опинитися там, де я є зараз. Як учитель, він дав мені неоціненний дар знань, за що неможливо віддячити. Ми жили в сусідніх хатах у місті Старокостянтинові. 20 лютого я зателефонувала додому, коли зрозуміла, що почалися страшні події в Україні. Мамі не додзвонилася, а тато з гіркотою в голосі сказав, що Сергія Михайловича застрелили на Майдані.

В мене не викликало подиву те, що він був на передовій. Він був справжнім козаком – міцним, вусатим, щирим, життєрадісним, працьовитим і страшенно розумним. Дружина в нього – також учителька, і поетеса. Разом прожили тридцять три роки,

1 ... 27 28 29 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Єлюди. Теплі історії з Майдану», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Єлюди. Теплі історії з Майдану"