Читати книгу - "Єлюди. Теплі історії з Майдану"

class="book">Вадим мріє про відродження українського конярства. У майбутньому також хотів би завозити французьких першеронів і бельгійських ареденнів з Європи й розводити їх в Україні. «Це дуже сильні коні», – пояснює він. Вирощувати й утримувати коней йому допомагають мати, дружина, два сини й друг. У свою мрію він поки більше вкладає коштів, ніж заробляє на продажі коней.

Попросила розповісти про конкретних коней, які були в нього раніше, або є тепер. Ваговий рекордсмен – кобила Тетяна, 950 кг ваги. А улюбленець – жеребець Ярослав. Лоша потрапило до рук Вадима у місячному віці. «Він був замучений і нещасний. Я його із соскою виходив і виростив», – розповідає він. До речі, Ярослав народився 24 серпня, на День незалежності України. У цього коня величезна фізична сила. «Він робить усе. Не вміє лишень віджиматися від підлоги й качати прес», – жартує Вадим і додає, що за жодних обставин і навіть за величезні кошти не продасть улюбленця Ярослава.

Ярослав. У 2014 році йому виповниться 4 роки

Мая i Вiка, народились у березнi 2013-го

18 лютого 2014

Довго думала, писати сьогодні щось на «Єлюди» чи ні. Вирішила написати. Пізніше поясню, чому. Спочатку прочитайте розповідь про 30-річну Віку, фотографа-фрілансера. Кілька тижнів тому вона зробила чудовий фотопроект про медиків Майдану. Фото й розповідь про кожну людину. «На Майдані серед медиків немає жодної субординації, амбіцій. Вони прийшли тому, що не можуть інакше», – пояснює Віка. Дівчина часто носили ліки в медпункти й вирішила, що може також розповісти про цих чудових людей. Фотограф побувала в усіх медпунктах Майдану, де чергують медики з різних регіонів, різного віку, з вищою освітою чи студенти. Не всі погоджувалися на інтерв’ю. Деякі лікарі говорили швидко, на зйомку портрету давали мало часу. Це тому, що вони постійно зайняті своїми пацієнтами з Майдану. Подивіться, будь ласка, на фото Віки. Сьогодні у центрі медичні волонтери знову роблять дуже важку й надзвичайно важливу роботу. Низький їм уклін.

Віка разом із чоловіком кілька годин тому понесла нову порцію ліків на Майдан. У майбутньому вона мріє створити власний соціальний проект, в якому б могла розповідати про тих, хто потребує допомоги. Дітей-сиріт, хворих і т.д. Я пишу все це саме сьогодні, тому що зараз на Майдані стільки прекрасних, сміливих і відданих своїй справі людей. Волонтери, медики, звичайні люди. Цих людей не перемогти!

Фото лікарів – Віки Ясинської

19 лютого 2014

Сьогодні на Майдані я розгубилася. Не знала, до кого підійти. Усі чимось зайняті! Хтось приймає ліки, хтось збирає бруківку, хтось передає воду. А ще – приходять тисячі людей із величезними пакетами їжі, теплими речами, шинами. Їдуть з усіх частин Києва. Ну і нехай не працює метро! Когось це може зупинити? Судячи з Майдану – нікого.

А потім побачила цю жінку з пирогами. Каже, що більшість уже роздала. Це пенсіонерка Людмила, киянка, у минулому – бухгалтер. Учора вона спекла величезний пиріг із домашнім повидлом. Повидло з груш і яблук, зібраних на дачі. Людмила давно носить пироги на Майдан. Найчастіше – з капустою чи м’ясом. «Хлопцям подобається», – розповідає жінка.

Для неї Майдан розпочався 21 листопада. У цей вечір вона вийшла вперше. Постояла й побачила, що людей не так багато, як би хотілося. Тому Людмила пішла до станції метро Хрещатик. Ще вдома жінка намалювала плакат «Усі на Майдан». Стояла з ним на виході з метро кілька годин.

Від того часу жінка щоденно на Майдані. Так само, як і її чоловік. Він часто залишається на нічні чергування. «Ми вже немолоді люди, але бачу, що ще доведеться повоювати», – каже вона і додає, що нічого вже не боїться.

20 лютого 2014

Юля. Навчається