Читати книгу - "Таємниче життя дерев"

172
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 59
Перейти на сторінку:
все починається від дятла звичайного або чорного. Він видовбує в стовбурі дірку, щоправда, лише кілька сантиметрів углиб. На відміну від поширеної думки, що птахи будують житло тільки в трухлявих деревах, вони часто вишукують для себе здорових представників виду. Чи ви поселилися б у старезному ветхому будинку, якби мали змогу поруч збудувати новий? Так само і дятли хочуть, щоб їхні дупла були міцними та стабільними. Хоча вони вміють потужно й добре розбивати здорове дерево, проте швидке завершення будівництва їх утомило б. А тому після першого надрізу вони беруть кількамісячну перерву й сподіваються на допомогу грибів. А для останніх це звучить як ласкаве запрошення, адже зазвичай вони не годні проникнути крізь кору. Тож гриби хутенько колонізують отвір і починають розкладати деревину. Для дерева це означає подвійний напад, а для дятла — розподіл роботи. Адже через якийсь час волокна стають такими крихкими, що будівництво триває значно легше. Одного дня розбудова закінчується — й дупло готове для заселення. Проте великому, наче ворона, чорному дятлу цього не досить, тому він будує водночас кілька кімнат. В одній він висиджує потомство, в іншій спить, а решта служать для зміни обстановки. Щороку дупла оновлюються, як ви можете побачити по тирсі біля підніжжя дерев. Таке оновлення є конче потрібним, адже прониклі гриби вже неможливо зупинити. Вони вгризаються все глибше всередину стовбура, перетворюючи дерево на вологу гниль, у якій уже зле вирощувати потомство. Як тільки дятел викидає все прогниле назовні, дупло стає трохи більшим. Одного дня воно стає аж надто великим і передусім надміру глибоким для пташенят, що, врешті-решт, повинні з нього видертися на свій перший політ. Щонайпізніше тоді діяти починають наступні орендатори. Це види, які самостійно не здатні щось збудувати в дереві. Наприклад, повзик звичайний — подібний до дятла, але менший за нього птах — так само стукає об мертву деревину, щоб добратися до личинок жуків. Він охоче розміщує своє помешкання в старих дуплах дятла звичайного. Але має деякі труднощі. Крізь занадто велику дірку до повзика можуть пробратися вороги й напасти на його пташенят. Щоб цього уникнути, пташка зменшує дупло, мальовничо обмазуючи його глиною по краях. До речі, стосовно ворогів: дерева не з доброї волі пропонують своїм мешканцям спеціальну послугу, пов’язану із властивостями деревини: деревні волокна особливо добре проводять звук, і це одна з причин, чому з них виготовляють музичні інструменти, наприклад скрипки й гітари. Наскільки добре в них функціонує провідність, ви можете й самі випробувати завдяки простому експериментові. Прикладіть вухо до вужчого кінця впалого довгого стовбура й попросіть когось іншого біля грубшого краю обережно постукати чи пошкребти камінцем. Крізь стовбур це дивовижно чітко чути, а щойно ви знову відхилите голову — все стихне. Цей принцип птахи використовують у дуплах як сигналізацію. Щоправда, це не зовсім безневинні перестукування, а дряпання куницевих чи вивірок, через яке виникає такий звук. Його чути високо нагорі в дереві й птахи дістають шанс утекти. Якщо ж у дуплі перебуває молоде потомство, то птахи намагаються принаймні відволікти нападників, але це їм, щоправда, часто не вдається. Тоді все ж таки виживають тварини-батьки, які компенсують втрату наступним виводком.

Кажани про таке не думають, бо мають зовсім інший клопіт. Невеликі ссавці потребують водночас багато дупел, щоб виростити своїх нащадків. Приміром, самиці нічниць довговухих маленькими групами спільно вирощують своє потомство. Провівши в одній квартирі лише кілька днів, вони знову переїжджають. Причиною такої поведінки є паразити. Якби кажани цілий сезон жили в тому самому дуплі, то паразити розмножилися б з вибуховою швидкістю й висмоктали б усі соки з крилатих нічних мисливців. Переїзд із короткими інтервалами запобігає такому розвитку подій, адже паразити не встигають їх наздогнати.

Для совоподібних дятлові дупла занадто малі, тому вони змушені ще кілька років потерпіти. Адже за той час дерево прогниває ще дужче, відтак деколи стовбур відкривається ширше і лазівка більшає. Деколи цей процес пришвидшують так звані «дятлові сопілки». Ідеться мало не про одноповерхові квартири дятлів, що тісно розташовані одна над одною. Через процеси гниття вони поступово перетікають одна в одну і в певний момент стають готовими житлами для сов сірих та подібних до них.

А дерево? Воно заповзято намагається оборонятися. Проте давно вже пізно тримати фронт, який гриби прорвали ще багато років тому. Утім, якщо дереву щастить зарадити принаймні зовнішнім пошкодженням, то воно здатне суттєво подовжити свій вік. Якщо це вдається, то дерево хоч і гниє зсередини, зате залишається стабільним, як порожня сталева рура, й може прожити ще понад сто років. Такі відновлювальні заходи ви побачите за потовщеннями навколо дятлових дупел. Тільки зовсім рідко дереву справді щастить поступово закрити пролази. Адже здебільшого дятел-монтажник знову безжально відколює свіжу деревину.

Прогнилий усередині стовбур тепер стає батьківщиною різноманітних симбіонтів. Скажімо, там оселяються мурахи-деревоточці пахучі, що точать гнилу деревину й будують з неї картоноподібні гнізда. Стіни вони просочують медяною «росою» — цукристими виділеннями попелиць. На цьому субстраті добре ростуть гриби, що стабілізують гніздо своїм плетивом. Існування незчисленних видів жуків неможливе без порохні — прогнилого матеріалу всередині дупла. Через багаторічний період розвитку личинок їм потрібні довготермінові стабільні умови — тобто дерева, що вмирають протягом десятиліть, відтак надовго забезпечують сталість і незмінність. Тому дупло є привабливим для грибів та інших комах, які дбають про те, щоб зверху в порохню постійно сипався дощ із екскрементів та дерев’яних скіпок. Також і кажани, сови та вовчки сірі випускають свої фекалії вниз у темну розколину. Як наслідок, порохня постійно отримує додаткові поживні речовини, що їх, наприклад, споживає ковалик ішнодес{34} чи личинки жуків-самітників — чорних твердокрилих, розмір яких досягає чотирьох сантиметрів. Такі комахи страшенно не люблять пересуватись, а тому все своє життя проводять у темряві дупла коло підніжжя прогнилого стовбура. Й оскільки такі жуки фактично не літають і не лазять, то багато поколінь однієї родини впродовж десятиліть мешкають в одному дереві. Отож зрозуміло, чому так важливо зберегти життя цих старих дерев. Якщо їх не стане, то чорним жучкам просто забракне сили здолати кілька кілометрів до наступного екземпляра.

І навіть якщо одного дня дерево припинить опір і буревій зламає його, то все одно воно принесе

1 ... 27 28 29 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниче життя дерев», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниче життя дерев"