Читати книгу - "Бігун у Лабіринті"

— Гаразд.

— А тепер ходімо пожуємо до Казана. Сподіваюся, не вдавимося до біса.

Того ранку Томас уперше познайомився з сумнозвісним Казаном, щоправда, тільки здаля. Хлопець був заклопотаний приготуванням сніданку для армії голодних глейдерів. Йому було не більш як шістнадцять років, а він уже мав справжню бороду. Втім, все його тіло густо поросло волоссям, яке стирчало з-під засаленого одягу. Не найохайніший кухар на світі порається на кухні, подумав Томас. Надалі він вирішив пильніше придивлятися до вмісту тарілки, щоб не наковтатися огидного чорного волосся Казана.

Не встигли вони з Ньютом приєдналися до Чака, який сидів за садовим столиком на виході з кухні, як чималим гуртом глейдери посхоплювалися з місць і побігли до Західної Брами, про щось жваво перемовляючись.

— Чого це вони? — байдуже спитав Томас, дивуючись власному спокою. Він уже почав звикати до того, що в Глейді повсякчас відбувається щось непередбачене.

Ньют стенув плечима, не відриваючись од яєчні.

— Проводжають Мінхо й Альбі, які хочуть подивитися на того дохлого грівера, хай йому грець.

— До речі, — стрепенувся Чак. З рота у нього вилетів шматочок бекону. — У мене щодо цього виникло питання…

— Та невже, Чакі? — озвався Ньют. — І в чому ж полягає це кляте питання?

— Ну, — мовив Чак замислено, — знайшовся дохлий грівер, так?

— Так, — сказав Ньют. — Дякую, що просвітив.

Кілька секунд Чак задумано постукував виделкою по столу, а потім продовжив:

— А хто прикінчив почвару?

«Чудове питання», — подумав Томас. Він чекав відповіді од Ньюта, але той мовчав. Вочевидь, і сам гадки не мав.

Ранок Томас провів у товаристві наглядача Городу, «горбатячись», як сказав би Ньют. Зарт був рослявим чорночубим хлопцем, від якого чомусь пахло квасним молоком. Саме він під час Вигнання стояв найближче до Бена, тримаючи жердину.

Зарт був неговіркий. Він коротко пояснив Томасові, щó той має робити, і дав йому спокій. Довелося Томасові сапати, підрізати гілки на абрикосовому дереві, сіяти насіння гарбуза і кабачків і збирати вже дозрілі плоди. Він був не в захваті від роботи на Городі, на хлопців, що працювали разом з ним, не звертав уваги, та однак тут було значно приємніше, ніж на Різниці Вінстона.

Коли вони вдвох із Зартом заходилися сапати довгий ряд кукурудзяних паростків, Томас вирішив, що це слушна мить про дещо запитати. Наглядач видавався не таким уже неприступним.

— Слухай, Зарте, — почав він.

Той кинув на Томаса швидкий погляд і знову взявся до роботи. На довговидому змарнілому обличчі хлопця вирізнялися сумні очі, і складалося враження, що він постійно чимось дуже зажурений.

— Чого тобі, зелений?

— Скажи, а скільки всього наглядачів у Глейді та які ще бувають професії? — поцікавився Томас.

— Ну, є будівельники, помийники, пакувальники, кухарі, картографи, медчуки, землероби, різники. І, ясна річ, бігуни. Всіх відразу не перелічиш. Можливо, я когось пропустив. Я надто не цікавлюся, хто чим займається.

Значення більшості слів пояснень не вимагало, але Томас вирішив уточнити.

— Чим займаються помийники?

Він пам’ятав, що Чак працював помийником, але про його конкретні обов’язки хлопчисько вперто мовчав. Одразу змінював тему.

— Ці нікуди не придатні шлапаки чистять виходки, миють душові, кухню, прибирають на Різниці після того, як там заріжуть худобину. Словом, займаються найбруднішою роботою. Можеш мені повірити: проведеш бодай день у товаристві цих бідолах — і більше до них повертатися тобі не захочеться.

Томасу раптом стало шкода Чака. Ба більше, він почувався винним. Хлопчик так старається подружитися з іншими хлопцями, а у відповідь отримує лише зневажливе ставлення і байдужість оточуючих. Так, Чак нудний і часто дістає розмовами, але Томасові подобалося спілкування з ним.

— А землероби? — запитав він, висмикуючи з землі великий бур’ян з грудкою глини на корінні.

Зарт кашлянув і відповів, не перериваючи роботи:

— Вони виконують головну роботу на Городі. Риють канави, длубаються в землі тощо, а у вільний час займаються іншою роботою по Глейду. Насправді в Глейді багато хто має кілька професій. Тобі хіба не сказали?

Томас проігнорував питання і продовжив, вирішивши довідатися якнайбільше.

— А пакувальники хто такі? Я вже в курсі, що вони займаються небіжчиками, але ж люди не так часто помирають, правильно?

— Небезпечні люди ці пакувальники. Вони ще виконують функцію охорони і поліції. Просто повелося називати їх пакувальниками. Тобі буде весело, як потрапиш до них.

У Томаса залишалося ще багато питань. Дуже багато. Чак та інші глейдери не квапилися відповідати на них, а Зарт, здається, був не від того, щоб потеревенити. Та, на диво, в Томаса зникло бажання продовжувати розмову. Раптом у голові знову спливли думки про дівчину, потім він подумав про Бена й дохлого грівера, загадкова смерть якого замість радості чомусь посіяла в глейдерів лише неспокій.

Нове життя не складалося.

Томас глибоко вдихнув. «Просто працюй», — вирішив він. І так і зробив.

Минуло всього кілька годин після полудня, а Томас від утоми вже ледве стояв на ногах: надто вже тяжко було працювати зігнутим без перепочину й колінкувати у пилюці. Різниця, Город. Два випробування.

«Бігун, — міркував він, ідучи на обід. — Дозвольте мені стати бігуном». Він знову подумав, що, напевно, безглуздо про це мріяти. Та, не розуміючи причини свого непереборного бажання, Томас не міг йому опиратися. Думки про дівчину теж були нав’язливі, хоч він щосили й гнав їх від себе.

Втомлений і розбитий, Томас попрямував на кухню попити і перекусити. Попри те, що обід був усього дві години тому, він зараз не відмовився б від ще однієї повноцінної порції. Нехай навіть зі свинини.

Томас гризнув яблуко і гепнувся на землю поряд із Чаком. Ньют сидів неподалік, але сам-один, і ні з ким