Читати книгу - "Бігун у Лабіринті"

не розмовляв, тільки гриз нігті, чого Томас раніше за ним не помічав. Напружений погляд і глибокі зморшки на чолі видавали сильне занепокоєння.

Дивна Ньютова поведінка не проминула і повз Чакову увагу. Він поставив питання, що вертілося в Томаса на язиці.

— Що це з ним? — шепнув він. — Зовсім як ти, коли тебе тільки-но вийняли з Ящика.

— Не знаю, — відповів Томас. — У нього самого запитай.

— Я чую кожне слово, чорти б вас ухопили, — голосно промовив Ньют. — Не дивно, що коло вас ніхто не хоче спати.

Томас почувався так, ніби його спіймали на крадіжці, але турбота його була щира, бо Ньют був одним з небагатьох у Глейді, хто викликав симпатію.

— Щось не так? — поцікавився Чак. — Не ображайся, але ти сумний, як купа дристу.

— Та взагалі все не так, — відповів Ньют і замовк, дивлячись кудись у порожнечу. Не встиг Томас уточнити, що він має на увазі, як той заговорив знову. — Ця дівка з Ящика… Вона повсякчас марить, верзе якісь нісенітниці, але ніяк не отямиться. Медчуки роблять усе можливе, намагаються її годувати, та щоразу вона їсть дедалі менше. Кажу вам, за цим криється якийсь недобрий замисел.

Томас втупився в яблуко, потім відкусив від нього і відчув у роті гіркоту — він раптом зрозумів, наскільки сильно переймається здоров'ям дівчини. Томас хвилювався про неї, як про близьку людину.

— Якась дурня, та й годі, — голосно зітхнув Ньют. — Але зараз мене найбільше турбує не це.

— А що? — запитав Чак.

Томас аж посунувся вперед, настільки зацікавившись, що навіть про дівчину забув.

Ньютові очі звузилися, і він подивився у бік одного з виходів з Глейду.

— Альбі з Мінхо, — пробурмотів він. — Вони мали повернутися ще кілька годин тому.

Не встиг Томас і оком змигнути, як час було знову повертатися до роботи: він смикав бур'яни і лічив хвилини, коли нарешті зможе покинути Город. Занепокоєння Ньюта передалося і йому, тому час до часу він позирав на Західну Браму, очима шукаючи Альбі й Мінхо.

За словами Ньюта, вони повинні були повернутися до опівдня. Цього часу мало вистачити, щоб знайти дохлого грівера, оглянути його і повернутися. Не дивно, що Ньют хвилювався. Коли Чак припустив, що хлопці, можливо, втратили лік часу і вивчають грівера в своє задоволення, Ньют обдарував хлопчика таким спопеляючим поглядом, що Томас нітрохи б не здивувався, якби Чак в буквальному сенсі спалахнув. Але найбільше Томаса вразило інше: коли він запитав, чом би Ньюту просто не взяти кількох хлопців і не спробувати відшукати друзів у Лабіринті, на його обличчі відбився жах: щоки запали, потемніли і набули землистої барви. Та Ньют умить опанував себе і спокійно пояснив: щоб не втратити ще більшу кількість людей, рятувальні експедиції суворо заборонені. Однак Томас не сумнівався: на Ньютовому обличчі він вловив саме страх.

Ньют страшенно боявся Лабіринту.

Нехай що з ним там сталося (можливо, саме тоді він і пошкодив кісточку), а було це щось жахливе.

Томас постарався відкинути думки про Лабіринт і зосередився на висмикуванні бур’янів.

Вечеря минула у гнітючій атмосфері, але їжа тут була ні до чого. Казан з помічниками приготував ситні страви — смачний біфштекс, картопляне пюре, квасолю і гарячі рулети. Томас уже переконався, що жарти щодо Казанового куховарства таки просто жарти. Всі наминали його страви за обидві щоки, та ще й добавки просили. Але сьогодні ввечері глейдери сиділи за столами з виглядом воскреслих небіжчиків, яким востаннє в житті надали право поїсти, перш ніж запроторити в пекло.

Бігуни повернулися вчасно, і Томас із сумом спостерігав, як Ньют, уже не приховуючи паніки, відчайдушно метався від Брами до Брами, сподіваючись побачити Альбі й Мінхо. Але ті так і не з’явилися. Ньют велів глейдерам не зважати на нього і продовжувати спокійно їсти, а сам стояв і чекав на зниклих товаришів. Ніхто нічого не казав уголос, але Томас і сам розумів, що до закриття Брами залишалися лічені хвилини.

Глейдери послухалися Ньюта і знехотя їли. Томас сидів за столом разом з Чаком і Вінстоном, біля південної стіни Домівки. Він зміг запхнути в себе якусь дещицю, після чого в нього урвався терпець.

— Я не можу просто сидіти і невідь-чого чекати, коли вони застрягли в Лабіринті, — сказав він і кинув виделку на тарілку. — Піду до Ньюта.

З цими словами Томас підвівся і пішов до Брами.

Ніхто не здивувався, коли Чак пішов за ним.

Ньюта вони розшукали коло Західної Брами. Він ходив туди-сюди, раз у раз нервово запускаючи пальці у волосся. Побачивши хлопців, Ньют підвів голову.

— Куди вони могли подітися? — вигукнув він тремтячим високим голосом. Томас був зворушений тим, що Ньют так непокоїться через Мінхо й Альбі, наче ті були для нього рідними.

— Чому ви не посилаєте туди рятувальну команду? — запитав він. Йому здавалося глупством просто сидіти тут і хвилюватися, коли просто можна вибратися в Лабіринт і знайти зниклих.

— Чорт за… — почав був Ньют, але осікся. На секунду він заплющив очі та глибоко зітхнув. — Це неможливо. Розумієш? Більше не будемо про це. Є правила, і ми не можемо їх порушувати. А надто тепер, коли Брама от-от зачиниться.

— Але чому? — не вгавав Томас. Він не розумів, чому Ньют так опирається. — А як вони там застрягнуть і їх схоплять грівери? Хіба ми не зобов’язані їм допомогти?

Ньют обернувся до нього; його обличчя було багряним од злості, а очі буквально метали блискавки.

— Замовкни, зелений! — гаркнув він. — Ти ще й тижня тут не прожив! Ти що — вважаєш, я не ризикнув би власним життям, щоб врятувати цих бовдурів?

— Ні… я… вибач. Я не те хотів… — Томас не знав, що казати; йому лише хотілося якось допомогти.

Ньютів вираз трохи пом’якшився.

— Томмі, ти ніяк не дотумкаєш. Вихід вночі в Лабіринт — то