Читати книгу - "Скарб Вовчої криниці"

class="book">Гості плещуть в долоні і весело сміються: височезний Гулівер — Генка-вітряк, який вмостився на плечах у Віктора Михайловича, — веде за собою з десяток малюків. Ліліпути в захопленні озираються.

— Обережніше! Зараз виступить квартет! Він виконає свій улюблений музичний номер: «Бережіть свої вуха!»

А в кущах тужливо зітхає Славка.

— Не приїхав Сергійко… Стільки морочилися з цими осоружними костюмами, а все марно.

— Нічого, Славко, — потішає друга теж засмучений Костик. — Зате тепер наш Сергійко — герой! Яринка запевняє, що йому навіть медаль можуть дати! А що костюми пропали…

В цю мить, тягнучи за руку захеканого Сергійка, на них вихором налітає Томка.

— Готові? Ганьба, вони ще й не одягалися! Одягайтеся швидше, я зараз вам допоможу!

— Це не моя борода, — відчайдушно борсається в цупких Томчиних руках Костик. — Це Славчина…

— Яка різниця? Сергійку, рукавиці забув… Ой Славко, в тебе шолом задом наперед! Та жвавіше повертайся, ото горе з вами!

А на галявині кружляють живі барвисті квіти, — маки, дзвіночки, ромашки… Четверо сірих гусей несуть на крилах Івасика-Телесика, за ними на мітлі женеться відьма, люто клацаючи залізними зубами.

— Увага, увага! — дзвінко сурмить глашатай. — Зараз ми… — і раптом, стрепенувшись, підкидає вгору капелюх.

— Уррра!!! Сергійко приїхав!

З-за дерев з'являються три богатирі. Посередині статечно виступає рум'яний, товстощокий Ілля Муромець. Маленький Альоша Попович викликає у глядачів веселе захоплення: з-під квітчастої попони «коня» дріботять Костикові жовті тапочки, а по боках, майже торкаючись землі, звисають величезні мисливські чоботи Романа Петровича. По праву руку Іллі Муромця, марно намагаючись зробити суворе й неприступне обличчя, сяє щасливою посмішкою Добриня.

Лунають гучні оплески. Плещуть усі: Гулівер в чотири руки, Царівна-Лсбідка, Івасик-Телесик, квіти, гості… А чи не найактивніше бушує Степан Андрійович — колишній «товариш Орлов», справді веселий і простецький дядько.

Це був справжній тріумф. Богатирі тричі проїхали перед глядачами; проїхали б, певно, і вчетверте, якби Роман Петрович непомітно не кивнув: «Досить, пора і честь знати!»

— Відкриваємо карнавальний чемпіонат! — виголошує Гриць Колосок. — Музика, туш!

Оркестр зопалу врізав гопака, і глашатай, махнувши рукою на своє середньовічне походження, пустився навприсядки з Томкою, наспіх замаскованою шоферськими окулярами.

Яскравим полум'ям піонерського вогнища все дужче розгоряються веселощі. Дружні оплески, дзвінкі вибухи сміху гучною луною котяться по чудовому, рідному лісі, з якого щойно виловили останнього вовка.

Оглавление Лариса Письменна СКАРБ ВОВЧОЇ КРИНИЦІ Повість Розділ I ТОМКА З БОГОТОЛА   НАРАДА ТРЬОХ   ТЕЛЕГРАМА   ЗУСТРІЧ   НАСКОЧИЛА КОСА НА КАМІНЬ   СВАРКА   САМ ОДИН   У ВОВЧІЙ КРИНИЦІ   ОН ВОНА ЯКА — ТОМКА!   СПОГАДИ ПЕТРА ТРОХИМОВИЧА   «Я Ж ТАМ БАЧИВ СТРІЛУ!» Розділ II ПІОНЕРСЬКИЙ ТАБІР   СТАРИЙ ЖУРНАЛ   ПРОПАЖА   ДРУГА НЕПРИЄМНІСТЬ   ЗАГІН СТАРШИХ ТА ЇХ ВОЖАТИЙ   ТАЄМНИЦЯ НЕРОЗЛУЧНОЇ ТРІЙКИ   НОВИЙ СТОРОЖ   «У НАС БУДЕ КАРНАВАЛ!»   СТОРОЖ БЕРЕТЬСЯ ДОПОМАГАТИ   СЛАВКА ГОСПОДАРЮЄ   СЛІДИ В БАЛОЧЦІ   ТОМКА НАГАДУЄ ПРО СЕБЕ   ПЕРЕПОЛОХ Розділ III НАЗИРЦЕМ ЗА ВОРОГОМ   ТАМ ХТОСЬ Є!   НЕДОКУРОК   НЕРІШУЧІСТЬ   ДІД ЗАХАР ВИРУЧАЄ ХЛОПЦІВ   ТОВАРИШ ОРЛОВ ЦІКАВИТЬСЯ КОСТЮМАМИ   У СТОРОЖЦІ   СЕРГІЙКО ОДЕРЖУЄ ЗАВДАННЯ   ЗУСТРІЧ У ЛІСІ   НЕСПОДІВАНЕ ВІДКРИТТЯ Розділ IV ТОМКА ПРИЇХАЛА   НЕСПОКІЙНА ПАСАЖИРКА   ПО