Читати книгу - "З матір'ю на самоті"

176
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 33
Перейти на сторінку:
у міцного справжнього поета.

Хочу сказати про книжку «Атомні прелюди». Що мені в ній подобається? Товариші підкреслювали це — перш за все громадянський, мужній голос, інтелектуалізм, своєрідне бачення світу поетом, він хоче осягнути діалектику в усьому. Якщо ви переглянете вірші 30-х років, то багато з них характерні саме тим, що там відсутня діалектика. Ми брали тільки позитивні якості і нерідко забували, що в кожному суспільному явищі є ще і негативні моменти, чи там іде запекла боротьба, а саме цього не було у творах 30-х років. У віршах Вінграновського цінним є те, що він хоче показати не тільки тишу, а й грім. Якщо він говорить про любов, він хоче сказати і про силу ненависті. Мені подобається запальність його музи. У Вінграновського почуття хорошої злоби. В останніх віршах у нього все більше і більше з’являється не тільки пафос заперечення, а й намагання стверджувати. В багатьох питаннях треба не тільки заперечувати, а й стверджувати, тим більше, коли мова йде про вірші громадянської тематики. Якщо картина створюється однобоко, то втрачається головне у цих творах. Погано, якщо молоді поети стають на шлях лише заперечення, це також не відповідатиме правді життя, поет повинен говорити правду, а правда діалектична. Вінграновський — поет патетичного складу, ораторського, він актор — і це іноді йому трошки заважає.

Мене дивує ставлення деяких старших товаришів до молоді. Існує термін: хай дитина викричиться… Але ж треба пильнувати, щоб вона не надірвала себе. І це залежить від батьків. Василь Андрійович — комуніст. Якщо він і буде кричати, то саме про те, про що треба кричати.

Я згоден з думкою товаришів, які говорили про складність окремих рядків віршів, образів у Миколи Вінграновського. Але не слід здіймати галасу з приводу цього. Я приєднуюсь до Любові Забашти, Малишка, Новиченка, які розбираються в поезії, безперечно, більше, ніж учитель Степаненко, але вони не побачили цієї ускладненості у творчості Вінграновського, хоч є окремі місця у «Демоні» й інших творах, які важко написані. У Вінграновського дуже великий потяг до нових слів, іноді вони бувають не зовсім до ладу.

Запитання з місця: «Чи вважаєте ви скромним надмірне друкування Юхимовича, Дмитерка в журналі?»

Леонід Коваленко:

— Якщо Дмитерко у штаті, то це так прийнято (сміх у залі), він нещодавно їздив до Америки, можливо, розтратився товариш… (Пожвавлення в залі, оплески). Щодо Василя Юхимовича, я не знаю, наскільки він окупував сторінки газет і журналів, узагалі я дуже поважаю його.

Терень Масенко:

— Дорогі товариші, один з наймолодших промовців правильно розгорнув нашу розмову. Ми не можем не порушувати загальні питання розвитку нашої національної поезії. Вінграновський, Симоненко народилися на нашому літературному грунті. Товариш Коротич правильно підняв питання про правду життя і правду мистецтва. А де ж та правда? У мистецтві зажди було дві правди: одна формалістична, друга реалістична. Були всякі «ізми» безконечні. Я звернув на це увагу ось чому. Я нікому не хочу навішувати ярликів. Я тільки дуже коротко зупинюся на цьому питанні. Два-три роки тому «Літературна Україна» вперше за тридцять років почала подавати поетів крупним планом, і це було надзвичайно приємно. Друкувалися молоді поети тт. Вінграновський, Коротим, Драч. Чи були вони галасливі? На мій погляд, більш галасливими виявилися критики, які виступили проти поезії молодих. І про кого б з них мова не йшла, повторювалось одне і те ж про всіх цих товаришів. Я поділяю думку Максима Рильського, який виступив у «Вечірньому Києві» і сказав своє слово про чотирьох молодих поетів. А почалося це з виступу не зовсім вдалого, Малишка, з якого, власне, і почалась оця обойма. Це відчувалось і в трактовці поезії молодих, не було вже навіть Дмитра Павличка, який відійшов в у бік, і залишилось чотири молодих поети, з яких нібито і почалась українська поезія. Щодо пунктуації, то треба вивчати словники, правопис — і не потрібні нам ці фокуси.

Я люблю всією душею молодих товаришів, але не будемо виділяти їх як якесь незвичайне явище в літературі, хоча кожний з них має щось своє, свіже, і приємно, що до нас влилося таке бадьоре поповнення. Приємно, що у нас багато нових імен, кожне з яких талановите, свіже і чимось особливе.

Що мені не подобаєтсья у їхній творчості? Це велика кніжність, особливо у Вінграновського і Драча. Хотілося б почути якусь зарисовочку сільського життя, не треба одягати на себе тогу оракула. Візьміть те, що вам ближче, і донесіть його таким же близьким до народу.

Я б хотів закінчити закликом, що найкращою є поезія, яка іде в реалістичному плані, і саме так ми повинні писати. До речі, «Увага, поговоримо про найголовніше», це друкує «Літературна Україна», де в передовій статті зазначено: (зачитує). Що ж це таке?! Це ж і є формалізм. А це пише Михайло Чабанівський. І тут Чабанівський наближається також до думки, що саме з цієї четвірки й почалась українська поезія.

Тут говорили про злість Вінграновського, але злість буває різна, вона не повинна бути егоїстичною, треба, щоб вона була товариською, людяною. І коли мій хлопчик дев’яти років одвернувся, змахуючи сльозу, коли слухав по радіо «Наймичку», то я подумав, що такі твори будуть хвилювати і його онуків, і ми повинні прагнути до того, щоб навчитись писати такі зворушливі портрети простих людей. А якщо не хочете перечитувати Шевченка, то почитайте переклади Василя Мисика і Миколи Лукаша. Я прочитаю вам «Джон Андерсон» у чудовому перекладі Мисика. (Зачитує). Хай ідуть наші молоді поети до людей, не протиставляючи себе старшому поколінню, товаришам, які хочуть їм допомогти. Я вважаю, що товариші зрозуміють це.

Любов Забашта:

— Товариші, ось коли ми зараз тут зібралися і послухали твори двох чудових поетів, то у мене виникла думка, що ці збори, це обговорення є продовженням тієї розмови, яка почалась на Ленінських горах, де був присутній Микита Сергійович Хрущов. І тут так само: коли почалась розмова про творчість молодих поетів, коли мова йшла про те, щоб боротися проти модернізму, то виявляється, що деякі товариші навіть не уявляють собі, а що ж таке модернізм. По-перше, модернізм — це нове, а якщо це нове — то повинно бути хороше. Щодо модернізму в літературі —

1 ... 27 28 29 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З матір'ю на самоті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З матір'ю на самоті"