Читати книгу - "Онуки наших онуків, Юрій Павлович Сафронов"

червону кнопку.

На екрані, що стояв зліва від президії, майже одночасно спалахнуло багато червоних кружечків — члени президії голосували за пропозицію Валентина Ілліча. Водночас у верхній частині екрана зайнялась яскраво-червона цифра — 156 — кількість поданих за пропозицією голосів.

— Хто проти запропонованого, будь ласка, прошу натиснути чорну кнопку.

З правого боку на екрані не з’явилося жодного чорного кружечка.

Джавару закрив засідання. Ми, схвильовані, підійшли до Валентина Ілліча, щоб подякувати йому за пораду й допомогу. Він схилив набік голову, мовчки вислухав нас і сказав своїм тихим голосом, який не здався мені тепер скрипучим:

— Не будемо марнувати часу! Його в нас обмаль — усього три тижні. Прошу негайно до моєї лабораторії.

Потім повернувся до мене і сказав:

— А я ж, Олександре Олександровичу, ще як був студентом, користувався вашими працями. Далеко за цей час пішла атомна фізика, га?

* * *

Три тижні… Вони промайнули, як один день. З ранку до вечора ми всі разом, з допомогою співробітників лабораторії Валентина Ілліча, перевіряли стійкість мікросонця. Метод наближеного розв’язання нашої системи рівнянь, запропонований молодим аспірантом, був, по суті, простий, як таблиця множення. За ці три тижні ми зробили розрахунки — звичайно, за допомогою кібернетичних машин — понад двох тисяч пульсацій мікросонця і переконалися, що поступово пульсації стають монотонні, однакові, а мікросонце зберігає свій максимальний діаметр незмінним.

Це була серйозна перемога.

Фізична секція президії Всесвітньої Академії наук зібралася після тритижневої перерви і вислухала коротке повідомлення Валентина Ілліча. Старий учений довго не погоджувався замість нас робити це повідомлення, але нам врешті-решт удалося його вмовити.

Він доповідав усього тільки п’ятнадцять хвилин. В кінці виступу він виклав загальний висновок, який ми попередньо обговорили у нього в лабораторії.

— Найдоцільніше зробити перший вибух усе-таки не на Землі і не на Місяці. Річ у тому, що ми не можемо поручитися, що врахували всі випадковості, які можуть статися під час проведення досліду. Крім того, мікросонце може існувати дуже довго, і якщо воно знаходитиметься над Місяцем, то це, певно, перешкоджатиме астрономічним спостереженням, які ведуться з поверхні Місяця. Краще створити це мікросонце там, де воно нікому не завадить протягом тривалого часу. Ми пропонуємо експериментальний вибух зробити на Венері.

З його висновками погодились усі члени президії Всесвітньої Академії наук.

— І вибух зробимо, і на Венері побуваємо! — прошепотів мені на вухо Віктор Платонов. — Про це можна було тільки мріяти. Ви раді?

Я мовчки кивнув.

Подорожі! Хто з нас не мріяв у дитинстві про подорожі! Хто не уявляв себе пасажиром міжпланетного корабля, який несе тебе на Місяць, на Марс, на Венеру або ще далі, в інший зоряний світ, туди, де на тебе чекають великі відкриття і подвиги! Поїздка в незнане!.. Мрію про це, яка зародилася в голові допитливого хлопчика, що у захваті читає роман Жюля Верна і Уеллса, проносиш через усе своє життя, і в зрілому віці мрія ця так само свіжа й приваблива, як і в дитинстві. Я ніколи не думав, що на мою долю випаде таке щастя.

Тим часом на секції було порушено питання, яке схвилювало всіх присутніх. Виступав один академік.

— Ми мусимо дивитися в майбутнє, — сказав він. — Якщо ми сподіваємось за допомогою мікросонця зупинити нове зледеніння Антарктиди, то ми можемо говорити і про розтоплення — часткове чи повне — її крижаного панцира.

— А вода? Куди подіти воду від розтопленої криги? — запитав хтось із місця.

— Так, води від танення криги Антарктиди буде багато. Рівень Світового океану підніметься приблизно на сорок п’ять метрів. Але невже сучасна наука неспроможна нічого запропонувати для боротьби з повінню, крім створення штучних морів?

— Але що ми матимемо, розтопивши цю кригу? — знову прозвучало запитання з залу.

— Людство дістане у своє розпорядження материк площею лише не набагато менший за Південну Америку, — відповів промовець. — Велетенські родовища нафти, кам’яного вугілля, кольорових металів — ось чим є Антарктида! Та вже зараз слід подумати про те, що робити з водою від криги Антарктиди. І це не єдина трудність. Ми не знаємо, як позначиться потепління в районі Південного полюса на кліматі інших районів земної кулі, як зміняться морські і повітряні течії, як відбудеться на землі перерозподіл вологи й кількості опадів.

…Обговорення тривало понад дві години. Ми уважно слухали виступи вчених і все більше переконувались у тому, що створення мікросонця перестало бути справою лише нашої лабораторії. Проблема поставала все ширше, охоплюючи коло найрізноманітніших питань. Було очевидно, що для їх розв’язання потрібні будуть об’єднані зусилля різних фахівців.

Нарешті з аркушиком паперу, в руках на кафедру піднявся Джавару.

— Дозвольте підбити підсумки, — сказав вію. — Перш за все фізична секція президії Всесвітньої Академії наук дозволяє провести експеримент з мікросонцем на Венері групі торітаунських учених.

Зал обірвав його дружними оплесками.

— Крім того, — вів далі Авару, — секція вважає за доцільне розпочати роботу ‘над питанням про можливість розтопити кригу Антарктиди. Тому я ставлю на голосування пропозицію про організацію спеціального науково-дослідного інституту мікросонця. Від творців проекту мікросонця вимагатимуться в найближчий термін точні дані про його енергетичні можливості. Роботи буде багато.

Фізична секція ухвалила обидві пропозиції. Другого дня рано-вранці ми вилетіли назад у Торітаун.

Розділ восьмий
ГОТУВАННЯ ДОСЛІДУ

— Перед нами зараз троє серйозних завдань, — сказала Олена Миколаївна на нараді в лабораторії, коли ми повернулись із Москви. — Перше — розробити проект великого атомного заряду, з якого буде створене мікросонце. Друге — створити невелику ракету-носія атомного заряду. Третє — створити електростатичні пристрої для