Читати книгу - "Онуки наших онуків, Юрій Павлович Сафронов"

не один експериментальний вибух, а декілька. Причому не всі з них мусять привести до створення мікросонця. Хай деякі з них будуть невдалі, але це дозволить нам експериментальним шляхом встановити, що мікросонце створити можна, і навчить нас керувати ним. Отже, я за серію вибухів на Місяці.

— Здається, нам таки справді доведеться прогулятись на Місяць, — шепнув я Чжу Фан-ші. Той ствердно кивнув у відповідь.

— Байдуже, де робити вибух. Тільки б дозволили.

Виступило ще кілька чоловік. Усі вони підтримали думку попередніх членів президії. Вони відзначили наші заслуги, хвалили групу за дотепну й потрібну людству ідею. Очевидно, це міркування було спільне для президії, і продовжувати дебати не було рації.

Джавару запропонував скінчити обговорення. Та, на наш подив, у тиші залу почувся чийсь слабкий, скрипучий голос:

— Дозвольте мені…

Джавару повернувся до того, хто говорив. Це був той самий худенький дідусь, який мирно куняв у своєму кріслі, поки Олена Миколаївна доповідала.

— Будь ласка, Валентине Іллічу.

— Прошу вибачити, я висловлюсь з місця. — Він окинув увесь зал поглядом навдивовижу ясних очей. Усі змовкли. Коли одразу запанувала мертва тиша, я зрозумів, що це вчений, якого вельми шанують усі.

— Хто він? — пошепки спитав я Олену Миколаївну.

— Колишній незмінний голова фізичної секції президії Всесвітньої Академії наук. Він сам шість років тому за старістю літ відмовився від цього почесного поста. Джавару — його учень. Слухайте! Його думка дуже важлива.

— Мені здається, що ми станемо на неправильний шлях, коли дозволимо робити цей вибух на Місяці… — Він ще раз окинув увесь зал невеликими проникливими очима. — Де ж логіка? — продовжував він своїм скрипучим надтріснутим фальцетом. — Де, я питаю, логіка? Ми не певні, який буде кінець експерименту, і тому рекомендуємо здійснювати його не на Землі, а на Місяці. Та хіба в тому річ, де його провадити? Яка різниця між Землею і Місяцем? Адже вибух буде зроблено на висоті в кілька сотень кілометрів. До чого ж тут Місяць? Ви думаєте, там безпечніше? Далебі, ні! На Місяці, на випадок невдачі, хмара газів, які розлетяться, здійме на поверхні велику куряву… Вся ця курява, здійнята вибуховою хвилею, змішається з радіоактивними речовинами мікросонця і сама перетвориться на джерело смертоносного проміння. Мало того. Вона літатиме над Місяцем, доки не осяде на його поверхню. Тому зараженою може виявитись не тільки та частина Місяця, що буде обернена до вибуху, а й інші його ділянки. А чим є для нас тепер Місяць, відомо кожному. Це не просто наш супутник. Це трамплін у міжпланетний простір, це наша найкраща астрономічна обсерваторія, це наша найбільша геологічна лабораторія, де працюють і живуть тисячі людей. Хіба ми можемо ризикувати нею? Зараз, мені здається, мова може йти не про те, де цей вибух робити, а про те, робити його взагалі чи ні. Моя думка: не робити. Рано ще, бо ми, далебі, не певні в успіхові.

Він замовк. Мертву тишу в залі не порушував жоден подих.

— Тут навіть висувалися пропозиції зробити серію невдалих на перших порах вибухів. Але зараз не той час, — продовжував Валентин Ілліч, — коли люди навпомацки вирішували проблеми, йдучи тільки експериментальним шляхом. Довгий Едісонів шлях винайдення звичайної електричної лампочки, коли, щоб вибрати нитку розжарювання, було наосліп перепробувано сотні найрізноманітніших матеріалів, включно до людського волосу, — цей шлях виживає себе у наші дні. Ні, ми не відкидаємо експериментальний метод дослідження, але ми мусимо хоч би грубо в основному передбачити кінець експерименту. Ось цього наукового передбачення результату ми й не знаходимо в доповіді про мікросонце…

Він зробив паузу, ніби пригадуючи щось, потім повернувся до нас обличчям і попрохав:

— Покажіть, будь ласка, рисунок вісімнадцятий і тридцять другий.

— Ого! — здивовано прошепотів мені на вухо Віктор Платонов, поки Чжу Фан-ші розшукував потрібні креслення та ставив їх в апарат, щоб передати на великий екран. — Він, виявляється, тільки вдавав, що спить…

— Він усі доповіді слухає з заплющеними очима, — шепнула нам Олена Миколаївна, почувши здивований шепіт Віктора Платонова. — В нього феноменальна слухова пам’ять.

Тим часом Валентин Ілліч, побачивши на екрані креслення, казав далі:

— Зверніть увагу на ці рівняння. Це основа всіх подальших висновків. Вони належать до певного класу. Тут, на мій погляд, автори допустилися серйозної помилки. Так, так, помилки! Не можна розв’язувати ці рівняння прямолінійно, як це робили вони. Такі складні системи з багатьма невідомими криють у собі гостре підводне каміння і, як правило, прямолінійно не розв’язуються. Щоправда, автори проекту тут не винні. До найостаннішого часу, точніше — ще тиждень тому, не було інших методів розв’язання цих рівнянь. Тепер такий метод є…

— Який? — пролунало зразу кілька голосів у залі.

— Тиждень тому мій аспірант, винятково здібний юнак, котрий ще не раз порадує нас своїми успіхами, скінчив свою першу теоретичну роботу. У ній він, зокрема, виклав метод наближеного розв’язання рівнянь подібного класу. Це саме те, що вам треба, — звернувся він до нас. — Адже для вас цілком байдуже, чи буде мікросонце на метр більше або менше. Вам важливо встановити тільки сам факт його стійкості. Ось це й можна зробити тим методом, про який я сказав. До речі, ваш приклад був би блискучою практичною ілюстрацією до теоретичної праці мого аспіранта.

— Скільки часу піде на обчислення? — запитав хтось із залу.

— Не більше трьох тижнів. Я готовий допомогти авторам у розрахунках силами своєї лабораторії.

Він зробив паузу і вніс пропозицію:

— Відкладемо вирішення цього питання на три тижні. За цей час ми точніші матимемо дані про стійкість чи нестійкість мікросонця. Якщо виявиться воно стійким, то вибух можна буде зробити, а де саме — це вже не має значення.

Він сів у цілковитій тиші. Залунали оплески. Джавару, посміхаючись, підвівся.

— Мабуть, голосувати у даному разі зайве, але, щоб дотриматися всіх формальностей, прошу голосувати. Хто за останню пропозицію, прошу, натисніть