Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Гіркий край, Констандія Сотиріу

Читати книгу - "Гіркий край, Констандія Сотиріу"

202
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 40
Перейти на сторінку:
вересні. Коли ми збиралися біля ґратів розмежувальної лінії, показуючи з рук фотографії тим полоненим, які поверталися з Адани[39]. Чи, може, вони бачили наших рідних? Чи, може, змогли б когось упізнати? Ні, брешу. Це сталося не в тому натовпі. А у фотостудії. У Такіса. Шістнадцятого вересня, коли ми зібралися, уперше я маю увазі, в тому готелі в Філоксенії, отже, на зібранні я тримала світлину з Йоргакісом, а пані Лула, з комісії, скоса все зиркала на мене. Огрядна така, з відомої старої нікосійської родини. Вона єдина приходила на наші зібрання нафарбованою, рум’яна, доглянутий костюмчик із піджаком. Не те, що ми, які приїздили зі своїх сіл у штанях, у яких працювали в полі. Які приходили на зібрання в чорному, з того одягу, який роздавав Червоний Хрест. Біженці. Вдягнені казна-як. А в неї — плісирована спідниця, підборчики, рум’яна. Пані Лула — та ще цяця. На тому зібранні вона все поглядала на мене. Так, скоса. Ми чекали, коли приїдуть автобуси. Вона підійшла і заговорила до мене. «Вона ж маленька, — каже, — нічого не розібрати. Вам треба сходити у фотомайстерню і збільшити її». Це про світлину з Йоргосом. Що вона маленька й темна. Треба її освітлити. Так мені сказала. Щоб було видно риси. І дала мені візитівку, щоб сходила наступного дня. «Скажеш йому, Такісові, що це я тебе прислала, Лула. Хай збільшить, освітлить і надрукує кілька копій». «Не треба, — відповідаю їй, — він сьогодні повернеться. Я вірю, що сьогодні ж. З автобусами. Так нам сказали в Червоному Хресті, сьогодні прибудуть п’ять автобусів. Йоргакіс (підкреслила інтонацією) сьогодні повернеться. Вірю, що це все станеться сьогодні». Але та наполягала, увіпхала мені візитівку в кишеню, у той мій затяганий чорний жакет, який дали мені під час розподілу одягу, про всяк випадок, щоб ненароком картка не загубилася, я досі пам’ятаю це і відчуваю подив. А в нього ж такі розтягнуті кишені, Мати Божа! Я про жакет. Прибули автобуси, у них сто шістнадцять осіб. Учні й літні чоловіки, разом зі священиками, ще — хворі полонені. По одному виходили, ми по одному їх розглядали, чекали, усе чекали. Бачили інших, які хапали їх в обійми, заздрили їм. Не видно Йоргакіса. Стояли до останньої людини й усе чекали. Може, я останньою й пішла, очима все намагалася впіймати пані Лулу, висловити їй своє обурення, це вона наврочила, що не приїде на автобусі Йоргакіс.

Наступного дня пішла я до того Такіса, поїхала в Хору[40] разом зі світлиною. Він її збільшив, освітлив, прибрав зайве. Були в нього всілякі премудрості, спеціальні такі кольорові олівці, що він зробив Йоргакіса красивим, прихорошив його. Навіть краватку йому домалював отими олівцями, але виглядає якось не по-справжньому. Ми дивилися на світлину й сміялися; Йоргакіс, і в краватці, та він її ніколи й у руках не тримав. Якби Йоргакіс побачив себе на світлині в краватці, то, певно, сам очманів би. Так я думала тоді. Проте світлину він нам зробив гарну, велику і красиву. Гроші не взяв, сказав, що Лула за все заплатила, вона присилала йому й у клієнти людей, у кого хтось пропав безвісти, і за все платила сама. «Гарного вам дня та успіху в пошуках», — сказав нам наостанок. Фотограф, маю на увазі. Через кілька днів потому знову в черзі, знову чекаємо, але те, що вже в мене велика фотографія, не допомагало. Йоргакіс не виходив з автобуса. Наприкінці жовтня знову там, коли відбувся великий обмін полоненими. Турки десь близько тисячі наших відпустили, передали їм приблизно стільки ж, або й більше, і ми. Стою там із тією фотографією, на якій уже все видно. Без толку. Не вийшов із жодного автобуса Йоргакіс. Останній раз, коли ми прийшли і стояли, виглядаючи, до самого кінця, побачила я й пані Лулу, яка теж ішла серед останніх. А ми вже її і вертіли на своїх язиках, а вона ж у нас і сиділа в самих печінках, що сказала тоді про Йоргакіса, що його на світлині не видно, що мала́ вона і затемна. Я побачила, як вона йде геть, цокотить своїми підборчиками в спідниці-плісе, кинулася за нею, щоб висловити своє обурення, що вона наврочила, що це все через її слова, що вони не дали моєму Йоргосу вийти з автобуса. Мене тоді перехопила Спасула, таж у неї хтось із рідних пропав безвісти, казали, ніби син, тому вона щоразу приходила і стояла з усіма. Так мені сказала Спасула. І ми не стали займати її. Я про пані Лулу. Коли такі справи. Дуже стало мені її шкода. Бо ж, що там казати, одна річ — твій чоловік, інша — син. Ось так, саме тоді я познайомилася зі Спасулою. На останній зустрічі полонених. Де ми всі чекали. А не в фотомайстерні. Саме там. Ми чекали разом. Востаннє. Там, де чекала і Спасула, чи не з’явиться її син.

— Ох і придавило.

— Конає душа її.

— Нажахана, налякана.

— Борецця з Хароном.

— Ангел уже стає в неї у головах.

— Уже прибуває човен.

— Ану, цитьте! Ще не настав її час.

Чутки про сина Спасула чула від сусідок, які приходили до неї гуртом обшиватися. Які сусідки приходили до тебе на пошивку, скажи, Спасуло? «Марта з Тасулою Яннакісовою. Марта якраз заміж виходила і приходила до мене на пошивку з Тасулою Яннакісовою. Хотіли собі сукні з драпуванням, дуже модні в той час, а те драпірування, знаєте, потребує точної голки, підкладаєш знизу котушку, щоб стягувала складки, потім акуратно рукою підшиваєш стяжки. Непросто шити драпірування». Вони прийшли на примірку, наготувала Спасула булавки, підгортала і закріплювала ними, повертається й говорить їй Яннакісова Тасула, що така вона майстриня гарна, золоті руки, тому вони й звернулися, бо, як не це, то після всього того, що розповідають люди про її сина, вони похапали б свої сукні, і духу їхнього тут не було б. А що ж вони чули про твого сина, Спасуло? Що він уляпався в те і в се, багато про що говорилося в ті дні, самі вони ж підтримували Ліссаридиса[41] і з Макаріосом носилися, як з писаною торбою. А Спасула все підгортає та підколює, наметує, по колу, по колу. Рівненько, рівненько, по колу, по колу. Отож, що носилися з Макаріосом як з писаною торбою, і от дізналися вони, що почали гуртуватися нові осередки ЕОКА, тож хай скаже своєму, щоб стерігся,

1 ... 27 28 29 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гіркий край, Констандія Сотиріу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гіркий край, Констандія Сотиріу"