Читати книгу - "Ґлорія Cкотт, Артур Конан Дойль"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Ну, мій друже, чим можу бути вам корисний?» — поцікавився він.
Моряк поглянув на нього, примружився й нахабно всміхнувся.
«Не впізнаєте?» — спитав він.
«Чому ж, любий мій! Поза всяким сумнівом, ви — Гадсон», — однак не дуже впевнено заявив Тревор.
«Авжеж, Гадсон, — відповів моряк. — Тридцять із гаком років минуло з того часу, як ми бачилися востаннє. Й ось у вас власний маєток, а я досі харчуюся солониною з діжок».
«Зараз ви переконаєтеся, що я старих друзів не забуваю! — вигукнув містер Тревор, підійшов до моряка шепнув йому щось на вухо. — Сходіть на кухню, — продовжував він уже вголос, — там вам дадуть пити та їсти. І робота для вас знайдеться».
«Дякую, — відповів моряк, потираючи пасмо волосся. — Я довго жебракував, час і на спочинок. Я сподівався, що знайду притулок у містера Беддоуза, або у вас».
«А ви знаєте, де живе містер Беддоуз?» — здивувався містер Тревор.
«Не сумнівайтеся, сер: я знаю, де живуть усі мої старі друзі», — зі зловісною посмішкою відповів моряк і перевальцем пішов за служницею до кухні.
Містер Тревор пробурмотів, що потоваришував із цим чоловіком на кораблі, коли вони їздили на копальні, а потім увійшов до будинку. Коли ми за годину зайшли в їдальню, то побачили, що він п’яний, як чіп, і простягнувся на дивані.
Цей випадок справив на мене неприємне враження, і наступного дня я вже не шкодував про те, що їду з Доніторпа, бо відчував, що моя присутність уже не така приємна для мого приятеля.
Всі ці події сталися першого місяця наших канікул. Я повернувся до Лондона, де протягом семи тижнів проводив досліди з органічної хімії.
Осінь вже набирала сили, тож канікули завершувалися, аж раптом я отримав телеграму від мого товариша. Він кликав мене до Доніторпа, бо дуже потребував, за його словами, моєї допомоги й поради. Певна річ, я все покинув і поїхав на північ.
Мій приятель зустрів мене в екіпажі на станції, і я з першого погляду зрозумів, що останні два місяці були для нього дуже важкими. Він схуд, мав змучений вигляд і вже не так гучно та жваво говорив.
«Батько вмирає», — це було перше, що я від нього почув.
«Не може бути! — вигукнув я. — Що з ним?»
«Удар. Нервове потрясіння. Він на волосину від смерті. Не знаю, чи застанемо ще його живим».
Можете собі уявити, Ватсоне, наскільки я був приголомшений цією новиною.
«Що трапилося?» — спитав я.
«У тому-то й річ... Сідайте, любий, поспілкуємося... Пам’ятаєте того індивіда, котрий з’явився до нас напередодні вашого від’їзду?»
«Дуже добре пам’ятаю».
«Знаєте, кого ми впустили в будинок?»
«І гадки не маю».
«Це був справжній диявол, Голмсе!» — вигукнув мій товариш.
Я з подивом витріщився на нього.
«Атож, це був сам нечистий. З того часу в нас не було жодної спокійної години — жоднісінької! З того вечора батько не підіймав голови, життя його було розбите, врешті-решт серце не витримало — і все через того клятого Гадсона!»
«Як же Гадсон цього досягнув?»
«Ах, я би багато віддав, аби це з’ясувати! Мій батько — добрий, щирий, чуйний старий! Як він міг потрапити до лап цього головоріза? Я такий радий, що ви приїхали, Голмсе! Вірю у вашу розсудливість та обережність і знаю, що ви мені дасте найрозумнішу пораду».
Ми мчали гладкою, білою сільською дорогою. Перед нами відкривався краєвид на Броудз, освітлений червоними променями призахідного сонця. Будинок стояв на відкритому місці; ліворуч від гайочку ще здалеку можна було розгледіти високі труби та флагшток.
«Батько узяв до себе цього чоловіка на посаду садівника, — продовжував мій товариш, — але Гадсону цього було замало, і батько зробив його дворецьким. Можна було подумати, що це його власний будинок: він тинявся всіма покоями й робив, що хотів. Служниці скаржилися на його брутальні витівки та мерзенні слова. Батько, щоб винагородити їх, збільшив платню. Цей чолов’яга брав найкращу рушницю батька, хапав човен і вирушав на лови. З його обличчя не сходила глузлива, злісна та нахабна посмішка, тому, якби ми з ним були однолітками, я б уже разів із двадцять збив його з ніг. Скажу, поклавши руку на серце, Голмсе: весь цей час я мав стримуватися, а тепер кажу собі: я бовдур і телепень, навіщо стільки терпів?.. Ну, а все ставало гіршим і гіршим. Цей негідник Гадсон усе більше нахабнів, і нарешті на один його вибрик щодо батька я схопив його за плечі й вигнав із кімнати. Він пішов повільно, із мертвенно-блідим обличчям, злі очі демонстрували загрозу виразніше, ніж її міг би висловити його язик. Не знаю, що сталося між моїм бідним татусем і цим чолов’ягою, але наступного дня батько прийшов до мене й попросив вибачитися перед Гадсоном. Ви, звісно, здогадуєтеся, що я відмовився й спитав батька, як він міг дати цьому негідникові таку владу, що Гадсон насмілюється усіма командувати в будинку.
«Ах, мій хлопчику! — вигукнув батько. — Тобі добре казати, бо ти не знаєш, в якому я становищі. Але ти дізнаєшся все. Відчуваю, що довідаєшся, а там хай буде що буде! Ти не повіриш, якщо тобі скажуть щось погане про твого бідного старого татка, чи не так, мій хлопчику?»
Батько був дуже засмучений. Він замкнувся у своєму кабінеті на цілий день. Крізь вікно мені було видно, що він писав. Вечір, здавалося, приніс нам велике полегшення, оскільки Гадсон повідомив, що має намір покинути нас. Він увійшов до їдальні, де ми з батьком сиділи по обіді, й оголосив про своє рішення з такою нахабною інтонацією, якою говорять люди напідпитку.
«Мені Норфолк набрид, — зронив він, — тому вирушаю до містера Беддоуза в Гемпширі. Сподіваюся, він буде так само радий мене бачити, як і ви».
«Маю надію, що ви не згадуватимете нас лихим словом?» — докинув мій батечко лагідно, від чого в мене аж кров закипіла в жилах.
«Зі мною тут кепсько обійшлися», — зазначив він і похмуро зиркнув у мій бік.
«Вікторе! Ти не вважаєш, що повівся з цим гідним чоловіком занадто свавільно?» — обернувся до мене батько.
«Навпаки! Я вважаю, що до нього ми обоє проявили незвичайне терпіння», — відрубав я.
«То он як ви думаєте? — загарчав Гадсон. — Гаразд, друже, ми ще побачимося!»
Згорбившись, він вийшов із кімнати, а через півгодини поїхав, залишивши мого батька в найжалюгіднішому стані. Ночами я чув кроки в його
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ґлорія Cкотт, Артур Конан Дойль», після закриття браузера.
