Читати книгу - "Після кави, Абдул Рашид Махмуді"

вільна від пішоходів. Замріяно сяють вуличні ліхтарі, а прохолодний вітерець дражнить листя на деревах. Вечір в помешканні Ахмеда Сафвата був чудовий. Більш ніж чудовий. Травинка м’яка й слухняна для пальців, така пружна, що не розсипається, якщо її взяти в долоню, і сочиться олією. А коли її підігріти, то різкий аромат розливається по кімнаті. Зібралася найгеніальніша група людей, і спів чудовий, а Салех аль-Мекаті — прекрасний. Він виконав кілька пісень шейха Закарії Ахмеда. Сподівання того, що чоловік побачить удома, робило ранкову подорож назад ще приємнішою. Деякі кав’ярні на вулиці Талатіні все ще яскраво освітлені й гравці в нарди кидають кості. Маріка, мабуть, повернулася з села й чекає на нього. Він отримає від неї те, що хотів, оскільки це була ніч перед благословенною п’ятницею. Яким сумним було порожнє ліжко без неї!

Але малий хлопець у ліжку вразив його.

— Хто це? Що це за лихо, що ти нам із села привезла? — Маріка, допомагаючи роздягатися, розповіла історію дитини.

— Бідний хлопчик. Він сирота й відчайдушно хотів поїхати зі мною й Сальвою, — вона відчула Салемове роздратування. — Це буде лише на два-три тижні, а потім він повернеться до родини. Він не житиме тут довго, і, чесно кажучи, у мене немає сил виховувати дітей, — сказала жінка.

Здавалося, він заспокоївся на тому.

— І чому ти поклала його посеред ліжка? — запитав чоловік. Вона відповіла, що боїться, аби він не скотився з краю й уже приготувала для нього ліжко в сусідній кімнаті.

— А чому він не може спати на краю того ліжка, що стоїть біля стіни?

Жінка відповіла швидко, ніби вже підготувала відповідь.

— Я повинна чути, якщо він прокинеться — сказала вона. — Хлопчик ще дитина. Йому п’ять років чи трохи більше.

Зрештою, чоловік переконався, що дитина мала й на вигляд не старше трьох років. Він так і спав на боці ліжка біля стіни, а його дружина — на зовнішньому краю. Салем відчував розчарування через те, що його план зірвано, але не міг придумати, що сказати. Дивно було те, що Маріка в хорошому настрої й почала щебетати, ніби її не турбував такий хід подій. Вона передала привітання від Раді та його дружини й почала докладно описувати те, що сталося на весіллі: який чудовий був обід і співи й танці — особливо танець Аль Дах Йо, — і про Шабану, любителя опіуму, і так про всіх. Але він не слухав. Чоловік думав лише про те, як цей селянський хлопчисько зіпсував йому ніч і змарнував ефект від хашу, на який він покладав свої надії. І ось його дружина лежала неподалік, але була перешкода, що розлучала їх. Він засинав, лише коли вона була в його обіймах, але тепер навіть не міг її обійняти. Якщо вони не могли займатися коханням, то хоча б він хотів обіймати її, притиснути своє обличчя до її обличчя, чи грудьми торкатися до її спини так, щоб ноги були сплетені. Так Салем собі думав. Ось наскільки чоловік прагнув її і хотів бути впевнений, що ця грекиня його назавжди, і тоді він міг би спати із почуттям вдоволення. Вона віддалася йому молодою жінкою, але він все ще бажав її й терзався коли її не було поруч і він ніколи не переставав думати про неї, якщо подружжя не було разом. Але іноді він не міг зрозуміти її вчинків. Чому вона наполягла на тому, щоб поїхати на весілля, коли могла відмовитись? Він був проти поїздки але жінка наполягла. Хто може зрозуміти жіночу логіку? Він почув, як дружина раптом затихла й почала глибоко дихати. Задрімала. «На добраніч», — сказала вона, занурюючись в сон.

Салем не міг заснути через присутність цього дивного тіла в його ліжку. Він не зімкнув очей всю ніч, поки не пролунав заклик до молитви. Він простягнув руку, провів нею по стану своєї коханої, а потім розвернувся обличчям до стіни. Цим жестом побажав їй доброї ночі. Роздратування поволі зникало, і, засинаючи, він почав вболівати за неї.

Бідна Маріка. Ні сина, ні дочки. Вона обожнювала дітей. Вона збирала сусідських дітлахів і годувала їх, водила на прогулянки й купувала їм усе, що вони хотіли. Вона ставилася до них привітніше, ніж до їхніх родин. Хоча вона європейка, її доброзичливість перевершувала доброзичливість місцевих жінок, і до дітей у неї було більше терпеливості. Чому Аллах не благословив їх власними дітьми? Нехай буде піднесена Його мудрість, але бути таким закоханим і водночас не мати дітей — це було важко зрозуміти та витримати. Рано чи пізно дитина повернеться до родини.

Йому довелося б змиритися з наступними днями, навіть якби він пошкодував — і який це був сором! — що Маріка не запропонувала ту ніч, на яку він очікував. Вони могли піти в сусідню кімнату — на знак кохання. Йому й на думку не спало це запропонувати, а тепер вона заснула, а чоловік мав проявити терпіння й заплющив очі. Коли вони жили в Порт-Саїді, де він намагався заробити на життя, у них не було ні ліжка, ні матраца, ні покривала, тож вони лягали на його пальто й гріли одне одного. Попри все це, заняття любов’ю було дивовижним. Салем порівнював ті ночі зі згадками про шлюб у Корані: «Твій одяг — ваш спільний одяг» або: «Серед Його знамень є те, що Він створив вас між собою, щоб ви могли жити в спокої. Він поклав любов і милосердя між вашими серцями». Усемогутній Аллах сказав правду. Прекрасно.

Чоловік поспав годину-дві, перш ніж відчув, як волога просочилася на його спину. Доторкнувшись до свого джильбаба, зрозумів, що він мокрий, а також мокрі простирадла. Раптом він прокинувся. Отже, це зробив сучий син. Своєю лайкою Салем розбудив Маріку, і вона миттєво зрозуміла, що сталося. Жінка почала сміятися й виправдовувати малого гостя.

— Бідний хлопець не звик до нового місця. Я ж казала, що він ще малий!

Щодо дитини, то він міцно спав і не чув, як Маріка встала, увімкнула світло, віднесла його у ванну й переодягнула. Поміняла постільну білизну, принесла чоловікові чистий одяг. Усе минуло спокійно. Салем із подивом спостерігав за тим, що відбувається. Здавалося, вона готувалася до якоїсь надзвичайної події, інакше як би вона знайшла чистий одяг для дитини? Мабуть, вона позичила одяг у сусідів. Хитра бестія. Потім Маріка відразу знову заснула, ніби нічого не сталося.

* * *

Він з нетерпінням чекав дня, коли дитина скаже: «Я хочу повернутися додому». Але хлопцю