Читати книгу - "Зникнення Стефані Мейлер, Жоель Дікер"

її вечеряти до ресторану на головній вулиці. Від тієї жахливої ночі 30 липня Лена не виходила з дому. Вона була перелякана і страшенно тривожилася. Вже не пускала дітей гратися в парку перед їхнім домом. Воліла, щоб возили їх далі, за сорок п’ять хвилин їзди автомобілем, навіть хотіла переїхати відтіля. Її чоловік, Терренс, занепокоївся й, щоб вона трохи розвіялася, умовив її вийти в місто і десь повечеряти удвох. Йому хотілося заглянути до нового ресторану, про який усі балакали, він був розташований на чільній вулиці, біля Великого театру. То був модний заклад, що відкрився разом із театральним фестивалем. Столики тут замовляли наввипередки: нарешті в Орфеї з’явився заклад, що гідний був цієї назви.

Вечір був гарний. Терренс зупинився на паркувальному майданчику набережної, й вони помалу попрямували до ресторану. Місцина була чудова, з терасою, облямованою чималим квітником, і освітлена свічками. На фасаді чимала засклена пройма, на шибках намальовані якісь крапки і лінії, що на перший погляд скидалися на тотемні знаки якогось племені, та як придивитися, складалися в зображення сови.

Угледівши те, Лена Белямі закляла на місці й уся затрусилася.

— Малюнок! — прошепотіла вона.

— Який малюнок? — запитав чоловік.

— Це той малюнок, який я бачила на задньому склі автомобіля.

Терренс Белямі відразу ж сповістив нам про те, зателефонувавши з вуличного телефону. Ми з Дереком помчали до Орфеї й застали Белямі в їхньому автомобілі на паркувальному майданчику. Лена Белямі плакала. Тим часом припаркувався коло ресторану і той горезвісний автомобіль, і на задньому склі було те саме зображення, що й на фасаді ресторану. Белямі бачили, як звідти вийшов кремезний чоловік, що увійшов до ресторану. Ми ідентифікували його за номером автівки: то був Тед Тенненбаум, власник кафе «Афіна».

Ми вирішили не заарештовувати відразу Тенненбаума, а потайки провадити слідство проти нього. І незабаром зрозуміли, що він цілком відповідав образові тієї людини, яку ми шукали: рік тому придбав зброю з коротким стволом, щоправда, не пістолет «беретта», і регулярно тренувався в крайовому стрілецькому центрі, господар якого сказав нам, що цей хлопчина відзначається неабияким талантом.

Дізналися ми також, що Тенненбаум походить із заможної мангеттенської родини, такий собі розбещений татусевий синочок, який полюбляє помахати кулаками. Завзяття у бійках призвело до того, що його витурили зі Стенфордського університету й навіть запроторили на декілька місяців до в’язниці. Щоправда, це не завадило йому потім дістати дозвіл на зброю. Вже кілька років минуло, як він оселився в Орфеї, правопорушень за ним більше не було. Спершу працював у ресторані «Озерний», потім вирішив відкрити власну справу — кафе «Афіна». І той заклад став причиною страшенної сварки поміж ним і міським головою.

Хоч Тед і знав, що з тим рестораном буде неабиякий клопіт, усе ж таки придбав будинок, який мав ідеальне розташування на чільній вулиці, а що власник просив за нього завелику ціну, то це відлякувало інших покупців. Проте залишалося вирішити ще одну проблему: кадастровий план не дозволяв відкривати ресторан у тій місцині. Тенненбаум був певен, що без проблем йому нададуть дозвіл, та міський голова Ґордон і чути про це не хотів. Він був рішуче проти проекту кафе «Афіна». Тенненбаум хотів створити модний заклад, такого стилю, як ото на Мангеттені, а Ґордон вважав, що для Орфеї це ніякого інтересу не становить. Він відмовлявся вносити зміни до кадастрового плану, і міські службовці казали, що вони дуже часто через це сварилися.

Виявили ми і те, що уночі в лютому у тій будівлі сталася пожежа. Для Тенненбаума то була щаслива нагода: необхідність цілковитої перебудови давала змогу змінити її призначення. Про це розповів нам шеф Гарві.

— Отже, ви кажете, що завдяки цій пожежі Тенненбаум зміг відкрити ресторан.

— Атож.

— І та пожежа мала кримінальне походження, як я гадаю.

— Авжеж. Та ми не знайшли доказів, що підпалив той будинок Тенненбаум. Принаймні, як завжди буває в таких випадках, пожежа сталася вчасно і дала змогу Тенненбаумові здійснити всі роботи і відкрити кафе «Афіна» якраз перед початком фестивалю. Відтоді в ньому не було де яблуку впасти. Як бачите, він не міг собі дозволити навіть найменшої затримки.

— І це й мало бути вирішальним чинником. Адже декілька свідків кажуть, що Ґордон погрожував Тенненбаумові сповільнити роботи. Зокрема, тодішній заступник начальника поліції Ґуллівер казав нам, що якось утрутився, коли ці двоє мало не побилися на вулиці.

— Чому ніхто не казав нам про ці чвари з Тенненбаумом? — здивувався я.

— Тому що це було в березні, — відказав Ґуллівер. — І воно вилетіло мені з голови. Знаєте, в політиці люди легко казяться. Таких випадків я сотні можу вам розповісти. Он завітайте на засідання муніципальної ради: люди весь час там колотять. Але це не означає, що вони стрілятимуть одне в одного.

Та для нас із Джессом цього було достатньо. Докази були залізні: Тенненбаум мав мотив убити міського голову, він був досвідчений стрілець і його автомобіль упізнав свідок перед будинком Ґордона за кілька хвилин до вбивства. Уранці 12 серпня 1994 року ми затримали Теда Тенненбаума за обвинуваченням у вбивстві Джозефа, Леслі й Артура Ґордонів, а також Меґан Падалін.

Ми тріумфально прикотили до крайового центру поліції штату і під захопленими поглядами наших колег і майора МакКенна попровадили Тенненбаума до камери.

Та наша радість тривала лише кілька годин. За той час Тед зателефонував Робіну Стару, славетному нью-йоркському адвокатові, який одразу ж примчав із Мангеттена, коли Тедова сестра переказала йому сто тисяч доларів гонорару.

У кімнаті для допитів Стар змішав нас із грязюкою в присутності розлюченого майора і всіх наших колег, що мало не падали від реготу, наглядаючи за цією сценою крізь спеціальну дзеркальну шибку.

— Я бачив невдатних поліціянтів, — гримів Стар, — але ви всіх переплюнули! Ану повторіть мені ще раз вашу казочку, сержанте Скотте.

— Не треба так ставитися до нас, — відтяв я. — Ми знаємо, що ваш клієнт не ладнав із головою Ґордоном через ремонтні роботи у кафе «Афіна».

Стар зацікавлено глянув на мене.

— Ті роботи вже тривали, як мені здається, чи в чому проблема, сержанте Скотте?

— Перебудовні роботи в кафе «Афіна» не могли запізнюватися, а я знаю, що мер Ґордон погрожував вашому клієнтові все зупинити. Уже вкотре посварившись із ним, Тед Тенненбаум убив Ґордона, його родину і ту нещасну спортсменку, що пробігала коло будинку. Адже, як ви знаєте, адвокате Стар,