Читати книгу - "Чаротворці, Террі Пратчетт"

дозволити, щоб мене захопили в полон без бою! Я чую, як тисяча моїх предків-варварів звинувачує мене в зраді! — настійливо прошепотіла вона.

— То прислухайся до родичів своєї матері.

— Ні, правда. Це не займе й хвилини.

Щось раптово замиготіло в повітрі, і найближчий чоловік із бульканням повалився на землю. Тоді лікті Коніни метнулися назад, врізавшись у животи тих, які стояли за нею. Її рука відскочила й пронеслася повз вухо Ринсвінда зі звуком, подібним на розривання шовку, і повалила чоловіка позаду нього. П'ятий намагався врятуватися втечею, однак був збитий підніжкою й сильно вдарився головою об стіну.

Коніна скотилася з нього й сіла, важко дихаючи. Її очі дико палали.

— Не подобається в цьому зізнаватися, однак тепер мені набагато краще, — сказала вона. — Звісно, я щойно зрадила шляхетним перукарським традиціям. Який жах.

— Так, — похмуро підтвердив Ринсвінд. — Я ж гадав, коли ти їх помітиш?

Коніна уважно оглянула ряд лучників, які з'явилися вздовж протилежної стіни. На їхніх обличчя застиг той флегматичний вираз обличчя без емоцій, притаманний людям, яким уже заплатили за роботу, і вони не особливо проти, що вона передбачає чиєсь вбивство.

— Час застосувати шпильки, — порадив Ринсвінд.

Коніна не ворухнулася.

— Мій батько завжди казав, що нападати на людей, озброєних до зубів ефективною метальною зброєю — повне безглуздя, — пояснила вона.

Ринсвінд, знаючи Коенову манеру спілкування, подивився на неї з недовірою.

— Ну, насправді він говорив, — додала вона, — «ніколи в житті не намагайся копнути дикобраза в дупу».

Від думки про майбутній сніданок Житнику ставало зле.

Він роздумував, чи не варто йому поговорити з Кардінґом, але його не покидало прохолодне відчуття, що старий чарівник не захоче його вислухати й точно йому не повірить. Насправді Житник і сам не був впевнений, що повірив би такій розповіді...

Та ні, точно повірив би. Він ніколи не забуде того, що сталося, як би не намагався.

Одна з проблем життя в Академії в ці дні полягала в тому, що будівля, в якій ви засинаєте, ймовірно, буде іншою, коли ви прокинетеся. Кімнати взяли за звичку змінюватися й переміщатися — наслідок хаотичних і випадкових чарів. Вони накопичувалися в килимах, настільки заряджаючи чарівників, що потиснувши комусь руку, ви гарантовано перетворите його на що-небудь. Насправді рівень чарів уже перевищував місткість Академії. Якщо незабаром не вирішити цю проблему, то навіть звичайні люди зможуть користуватися магією. Від усвідомлення цього холонуло серце, однак мозок Житника і так був настільки сповнений подібних думок, що його можна було використати як формочку для льоду. Саме тому він не збирався хвилюватися ще й через це.

Однак звичайна географія домашнього господарства не була єдиною проблемою. Чудотворна енергія здійснювала значний вплив навіть на їжу. Кеджері, яке ви підносили до рота виделкою, легко могло перетворитися на щось інше, перш ніж ви його проковтнули. У кращому випадку воно ставало неїстівним. Якщо ж вам не пощастило, то воно було їстівним, але далеко не тим, що вам подобається. Про це ви часто дізнавалися лише тоді, коли неперетравлена їжа намагалася повернутися назад.

Житник знайшов Койна в приміщенні, яке ще вчора було комірчиною для мітел. Тепер воно значно побільшало. Житник не мав поняття, з чим його порівняти, адже ніколи не чув про ангари для літаків. Хоча, чесно кажучи, у них не часто побачиш мармурову підлогу та безліч статуй. Це було явно не місце для кількох мітел і маленького побитого відра, що стояли в кутку. Однак розламані столи в колишній Великій залі пасували ще менше. Завдяки посиленню дії магічних хвиль, що пронизували Академію, вона зменшилася до розмірів того, що Житник, якби коли-небудь бачив щось подібне, назвав би крихітною телефонною будкою.

Він надзвичайно обережно прокрався в кімнату й зайняв своє місце в раді чарівників. У повітрі, сповненому магічної сили, відчувалася певна маслянистість.

Створивши крісло поруч із Кардінґом, Житник нахилився до нього.

— Ти нізащо не повіриш... — почав він.

— Цить! — прошипів Кардінґ. — Це неймовірно!

Койн сидів на табуретці в центрі кола, одна рука лежала на костурі, іншу він простягнув, тримаючи щось маленьке, біле та яйцеподібне. Воно було дивовижно розмитим.

«По суті, — подумав Житник, — якщо придивитися, то воно не таке й маленьке. Це щось велетенське, однак воно перебуває далеко-далеко звідси. А хлопчик просто тримає його в руці».

— Що він робить? — прошепотів Житник.

— Сам не знаю, — пробурмотів Кардінґ. — Наскільки ми зрозуміли, створює нову домівку для чарівників.

Довкола яйцеподібного предмета, наче відблиски далекої грози, мелькали струмені кольорового сяйва. Воно освітлювало замислене обличчя хлопчика знизу, надаючи йому подоби маски.

— Не уявляю, як ми всі туди вліземо, — зауважив скарбій. — Кардінґу, минулої ночі я бачив...

— Кінець, — сповістив Койн.

Він підняв яйце, яке час від часу спалахувало внутрішнім вогнем й утворювало крихітні білі протуберанці.

«Воно не лише дуже далеко, — подумав Житник, — воно ще й надзвичайно важке».

Воно пройшло крізь усі перешкоди, які можна виміряти грамами й кілограмами, і перейшло в дивовижну сферу протилежностей, де свинець — невагомий вакуум. Житник знову схопив Кардінґа за рукав.

— Кардінґу, це дуже важливо, коли я заглянув у...

— Я тебе серйозно прошу, перестань.

— Але костур, його костур, він не...

Койн устав і направив костур на стіну, де негайно утворилися двері. Він пройшов крізь них, надаючи чарівникам можливість кинутися слідом.

Койн перетнув садок архіректора, супроводжуваний зграйкою чарівників, які тягнулися за ним, як хвіст — за кометою, і зупинився аж біля берега Анка. Тут росло кілька старезних сивих верб, і річка текла — чи принаймні рухалася, підковою огинаючи невеликий луг, населений тритонами, відомий під оптимістичною назвою «Насолода чарівників». У літні вечори, коли вітер дув у напрямку ріки, це було приємною місциною для надвечірньої прогулянки.

Над містом досі висіла тепла срібляста імла. Койн перетнув вологу траву, встав у центрі й підкинув яйце, яке описало акуратну дугу й приземлилося з хлюпанням.

— Відійдіть подалі, — наказав він чарівникам, що наздогнали його. — І приготуйтеся втікати.

Койн скерував октироновий костур на яйце, що наполовину загрузло в грязюці. З його кінчика вилетіла октаринова блискавка й вдарила в яйце, яке вибухнуло дощем іскор, залишивши після себе блакитне й фіолетове сяйво.

Запанувала тиша. Дюжина чарівників в очікуванні витріщилася на яйце.

Вітерець абсолютно немістично сколихнув верби.

І більше нічого.

— Е-е... — відкрив