Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

свою частку. Стенлі не сказав нічого. Він не сказав нічого, бо йому нíчого було сказати, бо єдине, що йому страшенно хотілося в той момент – це убити свого брата, але якби він насмілився вимовити ці слова вголос, насмілився сказати про те, як же ж хочеться йому обхопити своїми руками шию Лью й задушити його на смерть, то матір стала б проклинати його зі своєї могили, і мучила б його до скону. Після довгого мовчання Стенлі нарешті підвівся і рушив до дверей, а відчинивши двері, зупинився на порозі й сказав: «Я тобі не вірю». І, вийшовши з кімнати, почув, як брат кинув йому навздогін: «Повір мені, Стенлі. Це доведеться зробити».

5) Першим імпульсом Стенлі було поговорити з Розою, поділитися своїм тягарем з дружиною й попрохати їй допомогти зупинити Лью, але знову й знову він не міг вичавити з себе потрібні слова, знову й знову в останню мить відступав, бо не міг знести навіть думки про те, щоби вислухати, що вона скаже, а він добре знав, що вона йому скаже. До поліції звернутися він не міг. Жодного злочину скоєно іще не було, і як там поставляться до нього, на чоловіка, який звинувачує рідного брата, не маючи при цьому твердих доказів, щоби довести наявність змови? З іншого боку, навіть якщо Бернштейн дійсно вже про все домовився з його братом, чи вистачить у нього сили волі піти до поліції й написати заяву, аби та заарештувала Лью? Над його братом нависла небезпека. Зловмисники загрожували осліпити його, вбити його дружину й доньку, і якщо Стенлі зараз погодиться, то нестиме відповідальність за ті каліцтва й за ті вбивства, це означатиме, що він теж має до цього стосунок, що він є мимовільним співучасником, і якщо план зазнає фіаско і Бернштейна з братом спіймають, то він анітрохи не сумнівався, що його брат відразу ж вкаже на нього як на співучасника. Так, він зневажав Лью, його нудило від одної думки про нього, однак водночас він глибоко зневажав самого себе за цю ненависть, що було незрозуміло й гротескно і лише збільшувало його неспроможність діяти. Не змігши поговорити з Розою, Стенлі збагнув, що обрав минуле на противагу сьогоденню, відмовився від своєї ролі як чоловіка та батька і повернувся до похмурого світу свого дитинства, до місця, де йому не хотілося бути й звідки він не міг утекти, той світ засмоктував його, і наступні два тижні він ходив туди-сюди в пригніченому стані переляку й гніву, закипаючи від власної фрустрації й очікуючи, що бомба в його голові ось-ось вибухне.

6) Стенлі збагнув, що альтернативи немає: треба погодитися або вдати, що погоджуєшся, щоби виграти час. Йому треба було знати, що замислили Бернштейн та компанія, бути в курсі всіх деталей, а щоби дізнатися про все це, він мав обманом змусити Лью повірити, що став на його бік, тому наступного ранку, рівно через добу після їхньої останньої розмови, після моторошного діалогу, який завершився словами «Це доведеться зробити», Стенлі сказав братові, що передумав, що, попри всі раціональні аргументи, він, з огидою в серці, дійшов висновку, що іншого шляху немає. Ця брехня принесла бажаний результат. Гадаючи, що тепер Стенлі з ним заодно, вдячний, тремтячий і геть схиблений Лью почав ставитися до свого брата як до цінного союзника і максимально довіреної особи, жодного разу не запідозривши, що Стенлі діяв мов подвійний агент, чиїм єдиним наміром було зруйнувати плани зловмисників і запобігти пожежі.

7) Лью поінформував його, що буде двоє чоловіків, один з них – досвідчений палій без судимостей, який діятиме в тандемі з тим, хто стоятиме насторожі, а підпал призначено на наступний вівторок, на ніч з другого на третє листопада, оскільки, згідно з прогнозом, та ніч буде сухою і дощу не передбачається. Робота Лью полягатиме у виведенні з ладу сигналізації від грабіжників, і передачі паліям ключів від магазину. Ніч він проведе вдома і Стенлі запропонував зробити те ж саме, але Стенлі мав щодо тієї ночі інші плани, вірніше, єдиний план, який полягав у тім, щоби сховатися в неосвітленому магазині й прогнати звідти палія іще до того, як він почне свою роботу. Стенлі поцікавився, чи будуть ті люди озброєні, але Лью достеменно не знав, бо Бернштейн не визнав за потрібне обговорювати з ним цю тему, але яка різниця, спитав він, який сенс турбуватися про те, що їх не стосується? А такий, відповів Стенлі, що в той момент хтось може проходити повз магазин, наприклад, чоловік, який вигулюватиме пса, жінка, яка повертатиметься додому з гулянки, і він не хоче, щоби хтось постраждав. Спалити підприємство страховою вартістю в триста тисяч доларів – це вже дуже погано, але якщо при цьому застрелять хоча би одного безневинного перехожого, то вони з братом можуть довічно потрапити за грати. Лью про це не подумав. Може, варто поговорити про це з Бернштейном, відповів він, але Стенлі сказав йому не перейматися, бо люди Бернштейна вчинять так, як вважатимуть за потрібне, і думка Лью їх анітрохи не цікавить. Щоби покласти край цій розмові, Стенлі полишив брата і, йдучи униз до торгового залу, усвідомив, що питання присутності чи відсутності зброї є великим невідомим чинником, перемінною величиною, здатною зруйнувати його план. Краще було б купити пістоля іще до вівторка, сказав він собі, але щось у ньому повстало проти цієї ідеї. То була задавнена відраза до вогнепальної зброї, відраза настільки сильна, що Стенлі не лише ніколи не стріляв з пістоля, а й ніколи не тримав його в руці. Його батько загинув від пістоля, і попри те, що він мав при собі власного револьвера в отому чиказькому складі тридцять один рік тому, його все одно застрелили, застрелили з власним револьвером тридцять восьмого калібру в руці, яким він так і не встиг скористатися. Хтозна, може його і не вбили б, якби він не витягнув свого пістоля першим, не залишивши вбивці іншого вибору, окрім як стріляти, захищаючи власне життя. Так, стрілецька зброя – справа непроста, і раз ти вже націлив свого пістолета на якогось чоловіка, особливо озброєного, то річ, на яку ти покладався як на свого захисника, з такою ж імовірністю може обернути тебе на покійника. Окрім того чоловік, якого Бернштейн десь викопав як палія, був, за словами Лью, не найманим вбивцею, а колишнім пожежником, і це було добре, бо людині, яка колись заробляла на життя гасячи пожежі, а тепер влаштовувала їх заради насолоди та