Читати книгу - "Стань моїм першим, Адалін Черно"

Глава 15

Кирило

— Я знала, що ти подзвониш, — муркоче Ліка, притискаючись щокою до мого плеча. — Відчувала.

Її балаканина мене дратує, але думки зараз зосереджені зовсім на іншому. У мене сьогодні важлива зустріч із власником однієї компанії. Я тому Ліці подзвонив. Мені потрібно було скинути напругу, щоб почати тверезо мислити.

За останні два дні я спіймав себе на думці, що заводжуся з пів оберту і зриваюся на людях. Секретарку свою до сліз довів, на помічника накричав, то він потім ще якийсь час боявся до мене заходити. Погляд якось зачепив ім’я Ліки в набраних номерах. Подзвонив.

Що сказати? Шкодую.

Насамперед тому що не допомогло. Зовсім. На якісь частки секунд, звісно, ​​полегшало. У яйцях уже не кипіло, але емоційний стан залишав бажати кращого. Ще й ця балаканина…

— Досить, — обрубаю похмуро.

Ображати її не хочеться, тому я мовчу й не говорю нічого більше. Все-таки залишилося в мені щось людське, якщо я замислююся над почуттями інших.

— Ну Кірюш… — Ліка дме губи, від чого мене пересмикує.

Вона робила так завжди, але чомусь саме зараз дратує найсильніше.

Що за ідіотська звичка?

Дути губи з будь-якого приводу: образа, ревнощі, прохання. Завжди.

— Я так чекала на тебе.

Ліка притискається до мене, проводить холодними пальцями по животу. Лащиться. Намагається догодити. Відчуваю себе сволотою, але мене не заводить. По правді, я не хотів їй дзвонити, але якщо робити вибір між перевіреною жінкою та повією, вибір очевидний. Та й із повіями я справи не мав уже давно. Років десять останніх точно. Гидую.

— Припини, — прошу її, коли вона опускає руку нижче й обхоплює знову готовий член рукою.

— Тобі ж подобається… і ти хочеш…

Хочу, але секс, що завершився хвилин п’ять тому, дав зрозуміти, що дзвінок їй був помилкою. Напругу скинути не вдалося. Навпаки, я став ще більш дратівливим.

— Не треба.

Я відкидаю її руки від себе і встаю. Тягнуся до сорочки, коли чую позаду вереск, від якого ледь не закладає вуха:

— Це що… подряпини?!

Та твою ж… матір.

Я повертаюсь до Ліки. Швидко одягаю сорочку, закриваючи спину. Я ж казав, що не люблю такої тактильності. Терпіти її не можу. Дратує. Але Кірі я дозволив себе подряпати. Ось тепер розсьорбувати.

— Звідки вони? Ти що… ти мені зраджував?

Я прикриваю очі. Щоразу одне й те саме. Сцени ревнощів, істеричні нотки в голосі, закиди. Адже ми навіть не разом. Я нічого їй не обіцяв, вона знала, що рано чи пізно наші зустрічі закінчаться.

— У відданості, пам’ятається, ми одне одному не присягалися.

Ліка відкриває та закриває рот. Рухає губами, наче викинута на берег риба. Вона — вродлива жінка. Стильна, сучасна, спокійна. Була такою, принаймні. Я пишався тим, що мені вдалося з нею домовитись. А тепер я отримую розлютовану фурію, яка готова назвати мене останнім словом тільки тому, що все закінчилося.

— Ти сволота, Багров! — випльовує стандартну фразу.

Я знизую плечима й тягнуся до боксерів та штанів. Одягтися виходить швидко. Ліка щось ще говорить, але я її більше не слухаю. Даремно зателефонував і приїхав. Уже біля дверей даю нам шанс розійтися спокійно. Повертаюся до неї. Вона дивиться на мене спідлоба. Ображається.

— Ти ж розумієш, що це мало б закінчитися?

Вона зітхає, але киває. Не дурна, тому так довго зі мною поряд протрималася. Проте вона однаково жінка. І я зачепив її почуття власної гідності.

— Я шкодую, що так сталося, — говорю їй. — Даремно я зателефонував.

Її очі шоковано округляються і вона каже:

— Повірити не можу! — виплескує. — Тобто ти шкодуєш, що приїхав до мене? Не про те, що трахав іншу бабу?

Я весь час забуваю, що жінки влаштовані інакше. Що з ними не можна одразу й прямо, не варто говорити правду. Потрібно ухилятися й намагатися пом’якшити болісні обставини. Тільки ось… я так робити не вмію, тому перед виходом із квартири я отримую в спину ще кілька епітетів і натискаю на кнопку виклику ліфта.

Уже в автомобілі відсилаю Діму за кавою в кафе через дорогу й поки чекаю його, відкидаю голову на спинку сидіння.

У мене щойно був секс.

Гарний, тривалий. З жінкою, яка мені подобається. Усе минуло ідеально, але… мені не вистачило. І продовжувати немає жодного бажання.

Гірше, що й повертатися теж не хочеться, хоча після скандалу Ліки це лише на краще.

Я чудово знаю, чого, а точніше, кого хочу. І знаю адресу дівчини, після сексу з якою, певен, я заспокоюся. Є одне але…

Я до неї не поїду. Під жодним приводом. Проведу сьогодні переговори та ввечері чкурну у свій новий клуб. Можливо, знайду там когось, хто урізноманітнить мій вечір і змусить хоча б на кілька годин витравити зі спогадів образ пухких губ, що обхоплюють мій член, і величезних очей, що дивляться знизу вгору так, що починаєш почуватися центром її всесвіту.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍