Читати книгу - "В обіймах монстра, Міла Мур"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дамір вводить у мене один палець і продовжує грати з моїм клітором своїм язиком. Я не готова до такого. Відчуття занадто сильні. Ще ніколи нічого подібного не відчувала, тому гублюсь так сильно.
Я готова стогнати на весь голос, але розумію, що таким чином визнаю свою поразку. Дамір переможе, а я буду плакати потім. Але ж він і так бачить, що я на межі. Відчуваю, що ще трохи — і там, де він мене торкається, щось вибухне.
— Давай, дівчинко! Не стримуй себе, — Воронов піднімає на мене очі, а я бачу його обличчя і те, як він грає язиком з моїм тілом. Він знову зачіпає клітор, і я… мало не кричу, коли все тіло наче блискавкою пробиває.
Не можу себе контролювати та б'юсь у конвульсіях. Дамір притримує мене і продовжує водити язиком там, де все горить, наче у вогні.
— Молодець, — задоволено усміхається і підводиться на ноги. Дамір опускає руки по обидва боки від мене, а сам різко накриває мої уста своїми.
Я відчуваю смак власного оргазму, і це так дивно. Все ще не можу заспокоїти власне тіло, і серце ладне вистрибнути з грудей. Та на поцілунок Воронова відповідаю. Просто після всього, що тут відбулося, не можу інакше
— Хочеш я тебе трахну? Буду твоїм першим і в цьому плані, — шепоче мені в губи, і в цю мить мене наче током пробиває. Дивлюсь на нього, повністю розгублена, і розумію, що наробила.
Відштовхую чоловіка від себе і зістрибую зі столу. Поміж ніг мокро і продовжує пульсувати, але на це не зважаю. Під прямим поглядом Даміра піднімаю свої трусики та прямую до дверей. Хочу зробити це швидко, але ноги погано слухаються.
— Мудак! — ціджу на прощання і таки залишаю кухню.
Дуже сподіваюся, що Воронов не піде за мною, щоб продовжити те, що розпочав. Найгірше те, що я знову не зможу йому відмовити. Віддам найцінніше, а він потім розтопче мою гордість. Як зробив це щойно.
Йду одразу у ванну кімнату і довго стою під душем. Ніяк не можу заспокоїтись, як і повірити у те, що дозволила Даміру цілувати мене там. І не просто цілувати, а довести мене до мого першого оргазму.
Одягнувши халат, йду у кімнату і лягаю під ковдру. Кадри цього вечора ніяк не хочуть покидати мою голову. Мабуть, і заснути сьогодні не зможу.
Ну чому я така ідіотка? Сама говорила, що треба тримати дистанцію, тільки-но Дамір поцілував — всі стіни впали…
Мені таки вдалося заснути, і доволі швидко. Емоції потроху вщухли, й організм вирішив перепочити. А от наступного ранку я довго боялася залишити кімнату.
Соромно за себе і за те, що не стрималася. А ще мені здалось, що я можу плюнути Воронову в обличчя. Він заслужив, а я можу без голови залишитися.
Залишаю кімнату тільки тоді, коли автомобілі залишають територію. Воронов їде кудись, а я йду на кухню. Та коли заходжу туди, погляд торкається столу, і я розумію, що не зможу більше їсти за ним.
Готую собі каву і, випивши її, почуваюсь значно краще. Вирішую прогулятись територією, і ніхто мене не зупиняє. Тільки охоронець слідкує за кожним моїм кроком.
Коли збираюсь повернутись у кімнату, бачу, як у дім заходить Аміна та ще одна жінка з валізою. Сьогодні помічниця Воронова одягнула чорну коротку сукню з занадто відвертим декольте.
— Треба підготувати тебе до вечора! — заявляє без привітань. — Ходімо в кімнату!
— Чому так швидко? До вечора ще довго, — дивуюсь.
— У нас завдання трохи вас змінити, — говорить жінка з валізою. — На це потрібен час.
— Як саме змінити? — перепитую і дивлюсь на Аміну. Сподіваюсь, що хоча б вона щось мені пояснить.
— Скоро сама все побачиш, — сухо відповідає. — А хочеш дізнатись більше — питай у Даміра.
Та ні, щось не хочу його бачити, а тим паче говорити з ним. Дамір думає, що я його іграшка і в будь-якої миті мене можна спокусити. Але я буду триматись. Після того, як він учора образив мене, я буду боротися з цими почуттями.
Дуже сподіваюсь, що не програю в першому ж раунді. Протримаюсь хоча б до… третього…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В обіймах монстра, Міла Мур», після закриття браузера.