Читати книгу - "В обіймах монстра, Міла Мур"

Розділ 14

— Що це? — питаю розгублено, коли бачу, як жінка дістає з валізи перуку білого кольору. 

— Я ж говорила, що у мене завдання змінити вас, — говорить спокійно, наче в цьому немає нічого дивного. 

Розгублено дивлюсь на Аміну, але вона також не поспішає щось пояснювати. В результаті мені доводиться довіряти людині, яку бачу вперше в житті, і, поки вона ховає моє волосся, а тоді прикріплює перуку, до мене таки доходить, що задумав Дамір. 

Він не хоче, щоб мене впізнали, адже для всіх я — мертва. А от Віталік навіть у перуці мене впізнає. 

Маю визнати, що з довгим білявим волоссям виглядаю ефектно. Спочатку жінка робить яскравий макіяж, а тоді збирає волосся у високу зачіску, тим самим відкриваючи мою голу спину. 

— Гарно вийшло, — усміхається, а я… мушу з нею погодитися. Сама заледве себе впізнаю, але виглядаю дійсно ефектно. 

— Не занадто? — хмуриться Аміна. Ще вчора вона хотіла натягнути на мене щось мегакоротке, а сьогодні не задоволена моїм розкутим образом. 

— Прекрасно! — випалюю і взуваю туфлі на підборах. — Дякую вам!

Перед тим, як залишити кімнату, Аміна ще раз прискіпливо мене оглядає і сердито стискає губи. Перед тим, як піти, вона передає мені коробку з прикрасами. Там неймовірно гарне кольє та сережки. Одягаю їх — і одразу ж виглядаю значно дорожче. 

Вона з візажистом йде, а я кілька разів вдихаю і видихаю. 

Уявлення не маю, як відреагує Дамір на мій образ. Та якщо він хоче мене в простому одязі та без макіяжу, то зараз реакція буде просто феєричною. Мені вже трохи страшно, але й цікаво. 

Стукіт у двері відриває мене від думок про Даміра. Бачу, як у кімнату заходить Спартак і хоче щось сказати, але завмирає з відкритим ротом. Його реакція мене смішить, тому не можу втриматись від наступних слів.. 

— Як тобі мій образ? 

— Я в ахуї! — випалює. — А ти гаряча штучка, принцесо! Чує мій зад, Даміру сьогодні дах зірве!

Хочу засміятись, але розумію, що це не жарт. Спартак говорить абсолютно серйозно. 

— Він тут? — питаю схвильовано.

— На щастя, ні, — хмикає. — Він чекатиме нас вже на місці. Мабуть, так навіть краще, а то був би тут — ніхто нікуди не поїхав би. Пішли, принцесо, я вже хочу побачити його реакцію!

Спартак пропускає мене вперед, а коли бачить мою голу спину, голосно хмикає. Йому весело, а от мені — зовсім ні. Відчуваю, що граю з вогнем і однозначно програю. Все залежить від того, скільки часу протримаюсь до того, як згорю до кінця. 

Поки йдемо до автомобіля, відчуваю на собі погляди всіх охоронців, а їх тут немало. Спартак відчиняє для мене двері та чекає, поки сяду на заднє сидіння. Сам розміщується поруч з водієм. 

Позаду нас ще одна автівка з охороною, і я не до кінця розумію, навіщо Даміру так сильно мене охороняти. Ніхто ж не знає, хто я насправді. 

— Навіщо стільки охорони? — таки не можу втриматися і питаю у Спартака.

— Дамір завжди перестраховується, принцесо. А оскільки ти дуже цінна — перестраховується двічі, — заявляє. 

— І чим же я така цінна? — дивуюсь. — Я сама не знаю, хто я. 

— А сама як думаєш? Дамір не хоче втрачати свою… 

Спартак не встигає договорити, тому що йому телефонують. Та я і так розумію, що він не договорив. 

Іграшку.. Дамір не хоче втрачати свою іграшку… 

— Двадцять хвилин, Дам. Скучив за принцесою? — питає Спартак, а я завмираю. Здається, він любить діставати Воронова. Ці двоє не просто працюють разом. Вони друзі й дуже близькі. — А Аліна скучила. Ти б бачив, яка вона сексуальна!

Не втримавшись, штовхаю сидіння Спартака, щоб він припинив. Просто не хочу, щоб він спровокував Даміра. Він сам усе побачить… дуже скоро. 

Спартак регоче як хлопчисько, задоволений собою, а от я розумію, що дарма обрала такий образ. Зараз я схожа на дорогу повію, і Дамір також це побачить.

Чи не подумає він, що таким чином я хочу його спокусити? 

Та з іншого боку, яка різниця, подумає він чи ні? Дамір все одно візьме те, що хоче. А на цей момент він хоче саме мене. Отже, це лише питання часу і моєї стійкості перед ним.

— Приїхали, принцесо! — сповіщає Спартак і першим залишає салон. Він сам відчиняє для мене двері й навіть руку подає, яку я одразу приймаю. 

Розумію, що приїхали ми в заміський розважальний комплекс, який належить Борисову. Отже, благодійний вечір влаштовує цей чоловік. Вся верхівка тут буде. і Віталік також…

Поки йдемо до входу, Спартак дуже близько до мене. Я вдячна йому за те, що підтримує, хоча і розумію, що він просто виконує накази Воронова. 

Всередині дуже багато народу. У мене очі розбігаються від того, скільки тут багатіїв. Жінки в розкішних сукнях і з прикрасами, які блищать у світлі ламп. Чоловіки з дорогими годинниками на зап'ястях вирішують якісь ділові питання. 

Намагаюсь знайти поглядом Даміра, але не виходить. Мабуть, його тут просто немає, якщо я його не знаходжу. Просто Воронова важко не помітити  — і це факт. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍