Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Розділ 25.

Я наближалася до купи речей навшпиньки, так повільно й акуратно, як ніби там лежали не речі з клаптиком паперу, а величезний тарантул, який ось-ось збирався на мене накинутися.   

  

Тремтячими руками я взяла записку, складену вдвічі, і розкривши її, почала швидко пробігати очима по рядках, написаними красивим, акуратним почерком.   

  

“Ти хотіла піти звідси? Бажала бути якомога далі від мене? Я тебе відпускаю, точніше, я не буду перешкоджати твоєму відходу, оскільки я ніколи тебе і не утримував силою. Якби ти уважніше обшукала будинок, то помітила б, що за маленькою картиною біля дверей висять ключі. Ти вільна, Олівія, від цього будинку, від мене. Але питання в іншому: як скоро ти прибіжиш назад? Коли ти зрозумієш, що не зможеш жити без мене? Скільки тобі потрібно часу? Я озвучу свій термін - місяць. Даю тобі місяць, саме за цей час ти зможеш повернутися до мене. Якщо ж ні, ми будемо грати по-іншому. Насмілюйся, крихітко, неси свою апетитну дупу, радій свободі!".   

  

Я чекала на що завгодно, але тільки не на це. Від несподіванки я схопилася за стіл, щоб не впасти. Від усього написаного перед очима попливло, а серце стало сповільнювати хід. Руки трусились, а очі все ще бігали по тексту, відмовляючись вірити в реальність написаного. Невже він мене відпустив? Ключі весь цей час були в домі? Тоді, виходить, що і не тримав весь цей час...Що за маячня? Я обшукала кожен довбаний куточок в цьому будинку! Про яку картину йде мова? Хіба біля дверей була картина?! Купа питань і, як завжди, жодної відповіді!   

  

Кинувши погляд ще раз на купу одягу, я зазначила, що там не було вульгарної сукні або ще чогось подібного. Переді мною лежали звичайні джинси, футболка, худі й знизу, праворуч від крісла, стояли кеди. При чому всі ці речі були відповідного розміру.   

  

Я навіть не замислювалася над тим, чи варто було все це на себе одягати. Мій мозок нарешті прийшов до тями, після чергового удару кардіостимуляторами й запустився. Ну, привіт, рідна! Тебе-то мені й не вистачало!   

  

Зі швидкістю звуку я почала одягатися, щоб якнайшвидше покинути це місце. Цей придурок, як завжди, забув про спідню білизну. Ну гаразд, дякую хоч за те, що не голою мене відпустив.   

  

Натягнувши на себе всі речі та кинувшись униз, я раз у раз озиралася по сторонах, ну не вірила я, що все буде так просто, я чекала каверзи! Мені здавалося, що зараз буде щось на зразок того, як у фільмі "Пила". Що мені зараз на голову звалиться будильник і мерзенний голос повідомить мені, що у мене є лише хвилина, щоб вибратися звідси. А потім мені щось відріжуть, відпиляють, відкусять або ще сто не менш приємних варіантів. Ну ось така була у мене бурхлива фантазія. 

  

Добігши до дверей і подивившись направо, я побачила картину, яка практично зливалася з кольором стіни, і якщо не придивлятися, то її практично нереально було помітити.  Чортів покруч!  Відсунувши картину мої руки затрусилися, там і справді були ключі. Схопивши зв'язку, я не відразу змогла відкрити двері, я занадто нервувала, руки тремтіли й впускали ключі на підлогу і я вже практично заходилася в істериці.  Але, взявши себе в руки, я все ж змогла потрапити ключем в замок і відкрити ці чортові двері.    

Повітря вдарило мені в обличчя, і я заплющила очі, роблячи жадібні ковтки. Свобода ... Як довго я зможу радіти цьому подарунку? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍