Читати книгу - "Уот"

132
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 77
Перейти на сторінку:
для зголоднілих собак, звідки будь-коли можна було б узяти і використовувати в роботі добре вихованого, тренованого, зголоднілого пса; а якщо і другий парубок із місцевих дасть дуба водночас із першим, а то і раніше, бо це — дивний світ, тоді слід шукати і знайти третього, четвертого, п’ятого, навіть шостого бідного парубка, а може, й жінку з місцевих без собаки і гарним словом, подарунками, як грошовими, так і у вигляді старого одягу, залучити на службу до містера Нота для виконання описаних обов’язків, а ще краще знайти десь поруч велику родину місцевих злидарів, у якій було б двійко батьків і від десяти до п’ятнадцяти дітлахів, кожен з яких шалено любить рідну місцевість і не може й помислити, щоб десь поїхати звідси, за допомогою порядної суми грошей, щомісячних п’ятдесятифунтових дотацій, дрібних подарунків на великі свята у вигляді чайових і трохи потертого одягу, теплих і чесних слів поради, заохочення і втіхи затягти усіх їх, старих, підстаркуватих, середнього віку, молодих і зовсім зелених на службу до містера Нота, щоб вони взяли на себе всі обов’язки забезпечити поїдання собакою всіх недоїдків зі стола містера Нота і нагляд за собачим розплідником чи колонією зголоднілих собак, заснованою містером Нотом з метою раз і назавжди вирішити проблему власних харчових залишків, бо питання про розплідник було тісно пов’язане з усім собачим питанням. Саме так або приблизно так, на думку Уота, мусила бути вирішена проблема передачі собаці залишків їжі містера Нота, і хоча деякий час всі ці думки, тобто стискання і розширювання мозкової тканини, не виходили за межі Уотової черепної коробки і ніхто про них нічого не знав, і невдовзі вони стали чимось більшим, бо цю місцевість у радіусі кількох миль дуже щільно заселяли самі збіднілі родини, і невдовзі справжній, живий, зголоднілий собака завбільшки з теля вже підбігав щовечора рівно о певній годині до чорного ходу будинку містера Нота, а слідом за ним, точніше попереду, вже трюхикав типовий представник місцевонужденної популяції, і тепер усякий міг це бачити і як слід оцінити, і обіцяні гроші йому йшли у повному обсязі і без затримок, ще й перепадало вряди-годи несподівано то флорин, то шилінґ, то шість пенсів, то три, то один, то половина, то старий одяг, а містер Нот мав гору всякого старого одягу і полюбляв його роздавати, то піджак, то камізельку, то пальто, то плащ, то штани, то бриджі, то сорочку, то майку, то труси, то комбінезон, то підтяжки, то пасок, то комірець, то краватку, то шарф, то хустку, то капелюх, то кашкет, то панчоху, то шкарпетку, то чобіт, то черевик, то вчасно і доречно мовлені слова мудрої поради, заохочення та втіхи, що завжди йдуть у парі з усіма іншими виявами його ласки і доброти, а тут ще й цей собачий розплідник, який не мовчить, а живе повнокровним життям, щоб увесь світ дивився і виявляв щирий захват.

Родина, якій так пощастило, мала ім’я Лінч, і на той час, коли Уот почав працювати на містера Нота, вона складалася з таких членів.

Там були Том Лінч, вісімдесятип’ятирічний вдівець, прикутий до ліжка з постійними болями невизначеного характеру у ділянці сліпої кишки, трійко його вцілілих хлопців, шістдесятип’ятирічний каліка-ревматик Джо, шістдесятичотирилітній горбань-алкоголік Джім, шістдесятитрирічний вдівець Білл, якому було важко рухатися через брак обох ніг, яких він позбувся, коли послизнувся і впав, та єдина зі ще живих дочок шістдесятидворічна удова Мей Шарп, яка була при всіх своїх органах чуття, окрім зору. Була там ще Джонова шістдесятип’ятирічна дружина, в дівоцтві Дейл-Бірн, жінка ще при здоров’ї, якщо не зважати на параліч, який вразив її після хвороби Паркінсона, і шістдесятичотирилітня Джімова жінка Кейт, у дівоцтві Шарп, яка теж не скаржилася на здоров’я, аж доки її обкидало гнійними ґулями невідомого науці походження. Був там також сорокаоднорічний Джонів синок Том, який то потерпав від нападів несамовитого піднесення, яке позбавляло його всякої волі, то не потерпав, ще й депресія його інколи тіпала, тоді він не міг поворухнути ні ногою, ні рукою, і сорокарічний Біллів хлопець Сем, якого невблаганна доля нагородила паралічем, що скував його тіло від п’ят до колін і від грудей до самого верху, і тридцятидев’ятирічна стара діва Енн, дочка Мейн, зовсім ні на що не годна через природжену не зовсім пристойну болячку, і тридцятивосьмирічний слабкий на голову Джімів хлопець Джек, і тридцятисемирічні веселі братани-близнюки Ган і Дон, кожен з них по три фунти чотири дюйми заввишки (без взуття, але у панчохах), вагою сімдесят два фунти (разом з усіма кістками і сухожиллями), настільки у всьому подібні один до одного, що навіть ті (а таких набралося б чималий гурт), хто знав і дуже любив їх, могли, звертаючись до Гана, називати Гана — Доном, а звертаючись до Дона, називати Дона — Ганом, а таке траплялося навіть частіше, ніж те, коли, звертаючись до Гана, називали Гана — Ганом та, звертаючись до Дона, називали Дона — Доном. Була там ще й сорокаоднорічна Мег, у дівоцтві Шарп, дружина молодшого Тома, якій у побуті, у хатній роботі і на дворі, не на жарт докучали щомісячні епілептичні напади, під час яких вона падала, пускала ротом піну і котилася по долівці, по подвір’ї, по овочевих рядках, по кручах над річкою і сливе завжди заподіювала собі якесь каліцтво, після чого змушена була довгенько лежати у ліжку, поки хоч трохи не оклигає, а ще була там тридцятисемирічна Семова жінка Ліз, у дівоцтві Шарп, яка ледве дихала, за двадцять років народивши Семові дев’ятнадцятеро діточок, з яких вижило четверо, але знову була при надії, і бідолаха Джек, котрий, як було мовлено вище, слабував на голову, проте мав тридцятивосьмирічну дружину Ліл, у дівоцтві Шарп, яка слабувала на груди. Переходячи до наступного покоління, слід назвати і парубка Саймона, сина Тома, і дев’ятнадцятирічну Енн, дочку Сема, дядька двадцятирічного Саймона, сина Тома, чия врода і господарська користь були значно ослаблені після того, як через невидимі туберкульозні палички в неї всохли обидві руки, і двох уцілілих Семових хлопців, вісімнадцяти- і сімнадцятирічних Білла та Мета, які народилися перший сліпим, а другий понівеченим, за що їх усі і дражнили, першого — сліпанжою, а другого — калічкою; і двадцятиоднорічну Кейт, другу Семову заміжню дочку, дівку гожу, але гемофілічку[5]; і її двоюрідного брата і чоловіка, двадцятиоднорічного Шона, сина дядька Джека, голінного хлопця, але також гемофіліка, і Френкову п’ятнадцятирічну дочку Бріді, надію і опору

1 ... 27 28 29 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Уот», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Уот"