Читати книгу - "Горіхова шкатулка"

139
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 42
Перейти на сторінку:
спокутувальних розділів про, скажімо, Ейнштейна та Стравінського. У новій книжці одна з багатьох нерозв’язаних сюжетних ліній така: чи вдасться дев’яти мільярдам її героїв дотягнути до того, уникнувши ядерного перестрілу? Уявляйте це як контактний вид спорту. Вишикуйте команди. Індія проти Пакистану, Іран проти Саудівської Аравії, Ізраїль проти Ірану, США проти Китаю, Росія проти США і НАТО, Північна Корея проти всіх. Щоби збільшити шанси, що рахунок буде відкрито, додайте ще команд: виходять позадержавні гравці.

Наскільки готові наші герої перегріти своє домашнє вогнище? Затишні 1.6 градуса, прогноз чи надія небагатьох скептиків, відкриють тундру для гір пшениці, балтійських пляжних ресторанчиків, вогняно-жовтих метеликів на канадських Північно-Західних територіях. На темному кінці песимізму роздмухані вітром чотири градуси приносять лиха з повінню та посухою, та всією чорною політичною погодою розрухів. Ще більше наративної напруги в побічних сюжетних лініях місцевого значення: чи залишиться Близький Схід у нестямі, чи переллється він у Європу та змінить її раз і назавжди? Чи може іслам остудити гарячкову надмірність у прохолодному ставку реформації? Чи може Ізраїль поступитися дюймом-двома пустелі тим, кого він витіснив? Європейські секулярні мрії про єдність можуть розпастися перед старими ненавистями, дрібними націоналізмами, фінансовою катастрофою, незгодою. Або, можливо, Європа втримається на своєму курсі. Я маю дізнатися. Чи США тихенько підупадуть? Навряд чи. Чи відросте сумління в Китаю або в Росії? А у світових фінансових установ і корпорацій? Тоді давайте спокусливі людські константи: весь секс і все мистецтво, вино й науку, собори, ландшафти, прагнення вищого смислу. Нарешті, особистий океан бажань: мої — сидіти босим на пляжі біля багаття, із запеченою рибою, лимонним соком, музикою, в гурті друзів, де хтось, не Труді, мене кохає. Моє вроджене право — у книжці.

Тож мені соромно за свою спробу і радісно, що вона провалилася. До Клода (котрий тепер голосно мугикає в лункій ванній) треба дістатися іншими засобами.

Заледве п’ятнадцять хвилин минуло відтоді, як він роздягнув мою мати. Я відчуваю, що ми на порозі нової частини вечора. Крізь звук відкритих кранів він вигукує, що голодний. Із принизливим епізодом позаду, поки її пульс поступово заспокоюється, я думаю, мати повернеться до своєї теми невинності. Клодова згадка про вечерю здаватиметься їй недоречною. Навіть бездушною. Вона сідає, натягає сукню, знаходить свої трусики між простирадлами, засовує ноги до сандаль і йде до свого трюмо. Починає заплітати волосся, що, непричесане, висить білявими кучерями, які її чоловік колись оспівував у вірші. Це дає їй час отямитися й подумати. Вона скористається ванною, коли Клод звідти піде. Ідея бути поруч нього зараз її відштовхує.

Відраза повертає їй відчуття чистоти й мети. Кілька годин тому вона була головною. Вона могла б і знову, якщо тільки втримається від іще одного нудотного, покірливого зомління. Поки що вона мається гаразд: відсвіжена, вдоволена, невразлива, але воно чигає на неї, маленьке звіреня, що знову може розростися до чудовиська, перекрутити її думки, підтоптати під себе —і вона буде Клодова. З іншого боку, бути головною... Я уявляю, як вона замислюється, нахиляючи своє чудове лице перед дзеркалом, щоб закрутити ще одне пасмо. Віддавати накази, як сьогодні вранці на кухні, обмислювати наступний крок — означає визнати власний злочин. Якби ж то вона могла зануритися в безвинну скорботу згорьованої вдови.

Тепер практичні питання. Усього забрудненого знадіб’я, пластикових скляночок, навіть блендера треба позбутися десь далеко від дому. Кухню треба відчистити від усіх слідів. Тільки горнятка мають залишитися на місці, на столі, немитими. Ця монотонна робота триматиме жах на відстані ще годину. Можливо, тому вона кладе заспокійливу руку на горбок, що вміщує мене, біля мого попереку. Жест лагідної надії на наше майбутнє. Як могла вона думати про те, щоб мене віддати? Вона мене потребуватиме. Я підсвічу напівтінь невинності та пафосу, якої вона бажатиме навколо себе. Мати й дитина — велика релігія склала свої найліпші історії навколо цього потужного символу. Сидячи в неї на коліні, вказуючи до неба, я зроблю її недоступною для звинувачень. З іншого боку — як я ненавиджу цю фразу — жодних приготувань не було зроблено для моєї появи: ні одягу, ні меблів, ніякого нав’язливого облаштування кубельця. Ніколи на моїй пам’яті ми не ходили з матір’ю до крамниці. Лагідне майбутнє — це ілюзія.

Клод виринає з ванної та йде до телефона. Його голова зайнята їжею, замовленням доставки з індійського ресторанчика, згідно з його бурмотінням. Вона ступає повз нього й береться до свого обмивання. Коли ми виходимо, він досі розмовляє телефоном. Він відмовився від ідеї з індійською кухнею заради данської: канапки, маринований оселедець, запечене м’ясо. Замовляє забагато — природний потяг після вбивства. Коли він закінчує, Труді готова, заплетена, вимита, в чистій білизні, новій сукні, туфлях замість сандаль, із легким доторком парфуму. Вона бере керування у свої руки.

— Там у коморі, під сходами — стара полотняна торба.

— Спочатку їжа. Помираю з голоду.

— Іди зараз. Вони можуть повернутися будь-коли.

— Я буду робити, як схочу.

— Ти будеш робити, як тобі...

Чи вона справді збиралася вимовити «скажуть»? Який шлях вона пройшла — обходиться з ним, як з дитиною, коли щойно зараз сама була його кімнатною тваринкою? Він міг би не звернути на неї уваги. Могла би зчинитися сварка. Але зараз він підіймає слухавку. Це не підтвердження його замовлення з данського місця, це навіть не той самий телефон. Мати пішла та стала за ним, щоб дивитися. Це не стаціонарний телефон, але відеодомофон. Здивовані, вони витріщаються на екран. Долинає голос, викривлений, позбавлений нижніх нот, у тонкому, пронизливому благанні:

— Будь ласка. Мені треба з вами зараз поговорити!

— О Боже, — каже мати з неприхованою відразою.— Не зараз.

Але Клод, досі роздратований від того, що йому наказують, має привід ствердити свою незалежність. Він натискає кнопку, повертає слухавку на місце, і настає коротка мовчанка. Їм нічого сказати одне одному. Або забагато.

Потому ми всі спускаємося, щоби привітати поетку сов.

Чотирнадцять

Поки ми спускаємося, я маю час розмислитися далі про мій щасливий брак рішучості, про самопереможну петлю того, хто намагається сам себе задушити. Деякі спроби приречені від самого свого задуму — не через боягузтво, але з власної природи. Франц Райхельт, Летючий Кравець, 1912 року стрибнув з Ейфелевої вежі до своєї смерті в лантухуватому парашутному строї, впевнений, що його винахід рятуватиме авіаторам життя. Перед стрибком він призупинився на 40 секунд. Коли він нарешті нахилився вперед і зробив

1 ... 27 28 29 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Горіхова шкатулка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Горіхова шкатулка"