Читати книгу - "Оповіді про кохання, божевілля та смерть"

від скалки порівняно з тим повним блаженством, яке вони там чули нюхом.

Зі ста пеонів лише двоє приїздять у Посадас із грішми. На те тижневе раювання, до якого відносять їх води ріки, у них є завдаток у рахунок нового контракту. Як агент з помагачами на березі вже чекає зграйка веселих за характером і ремеслом дівиць, побачивши яких, охоплені жаданням пеони кричать «Ух ти!» і втрачають голову.

Кайє і Поделей зійшли на берег, похитуючись у передчутті оргії, і в оточенні трьох чи чотирьох подружок за мить опинилися перед такою кількістю горілки з цукрової тростини, якої було достатньо, аби наситити спраглого за нею пеона.

В один мент вони впилися, і новий контракт було підписано. Яка робота їх чекала? Де? Цього вони не знали, та й мало їх це обходило. Знали одне: в кишені в них є сорок песо, а витратити вони можуть значно більше. Розпустивши слини від байдикування й алкогольного блаженства, слухняні й отупілі, вони пішли за дівчатами, аби прибратися. Терті дівиці відвели їх до крамаря, з яким мали особливі стосунки, що виражались у процентах, чи може, у крамницю, що належала самій наймацькій конторі. Сям чи там дівчата обновили разючу пишноту своїх лахів, повстромлявши у волосся гребені, обмотавши себе стрічками, цілком холоднокровно обдираючи дочиста п’яне благородство своїх приятелів, бо єдине, чим пеон справді володіє, то це даром безтямно циндрити гроші.

Зі свого боку Кайє без міри накупив собі екстрактів, лосьйонів і олив, аби аж до обридження напахтити свій новий одяг, тоді як розсудливіший Поделей обрав сукняний костюм. Імовірно, вони добряче переплатили, бо не дуже дослухалися, скільки з них належиться, і кинули на ляду пачку банкнот. Та в кожному разі через годину вони повсідались у відкритий екіпаж: нарядні, узуті в чоботи, на плечах пончо, при поясі, ясна річ, револьвер 44 калібру, кишені набиті цигарками, які вони шматували зубами, а з кишені визирав кінчик кольорової хустинки. Супроводжували їх дві дівиці, горді з такої розкоші, про масштаб якої свідчив дещо пересичений вираз на обличчях пеонів, за якими і зранку, і ввечері по розпечених вулицях тягнулася зараза чорного тютюну і дух лісорозробки.

Ніч добігала кінця, а з нею і гулянка, на якій ті самі терті кралі підмовляли пеонів пити, через отримані авансом гроші ті чулися королями, і тому за пляшку пива кидали 10 песо, аби отримати як решту 1,40 і, навіть не глянувши, сховати до кишені.

Отож після безупинного тринькання нових завдатків — нездоланна потреба винагородити себе тижнем великопанського життя за злигодні лісорозробки — пеони знову піднімалися на «Сілексі» річкою вгору. Кайє віз із собою подругу, і вони втрьох, п’яні, як і решта пеонів, умостилися на палубі, де біля баулів, клунків, псів, жінок і чоловіків уже знайшли собі притулок десять мулів.

Наступного дня, уже на свіжу голову, Поделей і Кайє перевірили свої облікові книжки: вони зробили це вперше після підписання контракту. Кайє отримав 120 песо готівкою і 35 на видатки; Поделей — 130 і 75 відповідно. Обидва глянули один на одного із виразом, який міг бути переляком, якби пеони не були повністю зцілені від цієї слабості. Вони не пам’ятали, як потратили бодай п’яту частину цих грошей.

— Дідько!.. — пробурмотів Кайє. — Я ніколи не розрахуюся…

І тієї миті йому попросту прийшла до голови ідея — як справедливе покарання за його марнотратство — утекти звідти.

Проте законність його трибу життя в Посадас була для нього такою очевидною, що він позаздрив більшому авансу Поделея.

— Тобі щастить, — сказав він. — У тебе завдаток великий…

— А ти везеш подругу, — заперечив Поделей. — Це тебе і б’є по кишені.

Кайє глянув на жінку, і хоча краса й інші риси моральнішого порядку мало важать при виборі пеона, він лишився задоволений. Дівчина і справді засліплювала своїм атласним убором, що складався із жовтої блузки і зеленої спідниці; на брудній шиї виблискували три низки намиста з перлин; на ногах черевички а-ля Луї XV, грубо наквацьовані щоки, презирливо затиснута в зубах сигара, приспущені повіки.

Кайє зважив дівчину і револьвер 44 калібру: насправді то були єдині чогось варті речі з усього, що він віз із собою. Хоча револьвер наражався на ризик канути вслід за завдатком, якщо в нього виникне бодай мінімальна спокуса зірвати банк.

Бо й справді, за два метри від нього два пеони на плетеному баулі чесно ставили на кін усе, що мали. Кайє якийсь час дивився, підсміюючись, як завжди сміються пеони, коли збираються разом, хай якою була нагода, і підійшов до баула, поставивши на одну карту п’ять сигар.

Скромний початок, який міг принести йому достатньо грошей для того, щоб погасити аванс на лісозаготівлі й тим самим пароплавом повернутися в Посадас, аби прогуляти новий завдаток.

Він програв. Програв решту сигар, програв п’ять песо, пончо, намисто своєї жінки, свої чоботи і револьвер. Наступного дня він відіграв чоботи, та більше нічого, між тим дівиця винагороджувала себе за оголеність шиї тим, що одну по одній презирливо курила сигари.

Поделей виграв це намисто, яке безконечно міняло господарів, і коробку духмяного мила, поставивши проти них виграні раніше мачете і півдюжини панчіх, і лишився задоволений.

Нарешті вони прибули на місце. Пеони весело дерлися догори по нескінченній червоній стрічці, що п’ялась на річковий берег, із вершини якого «Сілекс» здавався крихітним і потонулим у похмурій ріці. Репетом і жахливою лайкою на ґварані пеони попрощалися з пароплавом, який години три мали драїти, щоб заглушити бридкий дух бруду, пачулі і хворих мулів, який чотири дні витав над ним.

Для Поделея, тесальника дерева, який щодня міг заробляти аж до семи песо, життя на лісорозробці не було дуже важким. Створений для нього, своє прагнення строгої справедливості він втихомирював кубатурою дерева, компенсуючи щоденні грабежі деякими привілеями доброго робітника. Новий етап його роботи почався наступного дня, щойно розмітили його ділянку лісу. З пальмового листя він спорудив собі халабуду: лише дах і стіна з південного боку; назвав ліжком вісім горизонтальних жердин і підвісив на рогулі свою тижневу провізію. Знову почалося його життя на лісорозробці: вставав він ще затемна, мовчки пив мате, не випускаючи чайника з рук, намічав дерева; о восьмій сніданок: борошно, в’ялене м’ясо і смалець. Потім, знявши сорочку, брався за сокиру, до спітнілого торсу липли ґедзі, мошкара і комарі; далі обід: цього разу квасоля і маїс, які плавали в неминучому жирі, аби — після нової боротьби зі стовбурами вісім на тридцять — доїсти ввечері юшку,