Читати книгу - "Ниті кохання, Софія Вітерець"

Розділ 20

Цього разу від нас вимагалося виконати проект навіть на день раніше, тому всі просто літали по офісу. Тема була дещо схожою, тож було простіше, бо й дослідження ринку вже мали й навіть база маленьких дітей-акторчиків була підібраною. Залишалися лише ази, які виконували досить швидко. Проте й це не завадило всьому офісу гучними оплесками привітати нас з Артуром із заручинами.

Ну звісно, що Міла не пропустила повз увагу наші несподівані заручини. Весь день заглядалася на мою каблучку й ставила незручні запитання, бо Артур все ж наш бос. Вони навіть з Тадеушем організували під кінець вечора невеличке свято. І тут мені знову вдалося переконатися, як же дивно влаштований цей світ, бо кого обрали в організатори всього дійства? Та мою ж бо найкращу подругу Таню. А відповідно, хоч і було вже пізно, я отримала дзвінки від батьків та навіть від тренера з сердечними привітаннями. І хоч би хто сказав про те, що все якось зарано чи тому подібне… Ні, всі вже давно чекали цього моменту, виявляється. А то тільки я про щось не знала.

– Ти тільки ж познайом нас до весілля, а то так і одружишся з тим, кого ми ні разу не бачили, – одразу завела мову мама.

– Обов’язково, – одразу погодилася. Все ж, не бачила сенсу тягнути. Якщо одружуватися, то вже після повноцінного знайомства з родинами одне одного.

Назад поверталися з Артуром вже досить пізно. Хоч гулянка й була чудесною та підбадьорила неабияк, але обоє були страшенно втомлені. Ще б пак – стільки ж роботи було позаду. Хоча наступного дня планувалося не менше.

– Знаєш, треба буде якось поїхати до моїх батьків. Вони вже не дочекаються познайомитися з тобою, – промовила, поміж позіханнями.

– Серйозно? – Артур виглядав якось надто здивовано. Настільки. Що я навіть збадьрилася.

– А ти проти? – спинилася, уважно вивчаючи його обличчя. Найменшенький порух м’яза й я б прочитала все.

– Ні, просто не чекав. Знаєш, я з радістю. От тільки роботи останнім часом багатенько…– це тільки мені було схоже на виправдання? Хоча потім пригадала, як починається й завершується мій день.

– Розумію, – скупо всміхнулася, прекрасно розуміючи, що Артур реально каже цілковиту правду. Адже він виконує стільки всього, про що мені й не снилося. – Колись та й поїдемо.

– Обов’язково, – Артур обійняв мене, йдучи далі до машини.

Ми роз’їхалися по своїх квартирах, хоч як не хотіли прощатися одне з одним. Йому завтра з самісінького раночку потрібно було вже бігти на роботу, ну а в мене були ще дві години запасу. Звісно, могла б також як ненормальна примчати раніше в офіс. Але все ж не хотілося витратити стільки часу дарма, бо чекала матеріалів від колег, щоб мати змогу продовжити свою роботу.

***

Зранку мала досить часу, тож навіть приготувала собі сякий-такий сніданок. Щось майбутній чоловіченько-наречений як тільки отримав своє «так», миттю забув про все, що встиг мені наобіцяти. Тому вже другий день жила на одних доставках із закладів і хотілося вже чогось домашненького.

Але хто знав, що навіть трішки пригорівша каша й переварені яйця – це так тяжко й довго. А ще й підібрати одяг, щоб пасував до мого нового статусу… Звісно, нічого фактично не змінювалося, але хотілося бути красивою й сяяти, щоб ніякі там Аліни не змушували ревнувати.

Таки діставши з шафи улюблену подовжену ніжно-бузкову блузку й темні приталені джинси, нарешті знову почала швидко збиратися. Й так чимало часу витратила, тож не могла більше гаяти ні секунди.

В офіс таки трішки запізнилася й Артур з групками вже встигли взяти мою роботу та настільки захопилися в загальному приміщенні, що геть уваги на мене не звернули. І як тут вклинитися в роботу, якщо вони своїм чималеньким колом стали навколо столу й нічого навіть побачити не дають? Тільки й слухай собі, але не знаючи про що мова, багато не підтакнеш.

Тому пішла до Влада, що просто немов помінявся з Артуром місцями. Хоча зізнатися чесно, колишньому другу кабінет боса пасував значно більше. Артур був якимось душевнішим і простішим, хоч знала його і не довго. Влада ж бачила з самісінького малечку й він завжди більше здавався якимось відстороненим й ось таким порожнім, як кабінет нареченого.

Але навіть тут до роботи не дійшло, бо не встигла в кабінеті й кількох кроків ступити, як з якогось дива зачепила величеньку вазу й зловити то зловила, але увесь її вміст опинився прямісінько на моїх джинсах. Супер просто. Краще не буває.

– Знімай, – не довго думаючи промовив Влад. – Поки ми тут закінчимо, вони вже висохнуть.

– Та ну. Не вперше ж щось висохне на мені. І так нормально, – просто відмахнулася, підходячи до столу.

– Ксеню, я відвернуся. А потім собі сядеш за стіл і ніхто не побачить. Та й сорочка твоя мало не до колін. Ну що тут такого,- вперше аргументи з другових вуст звучали аж надто переконливо. Навіть не збиралася з ним сперечатися.

І ж хто знав, що від холоду зсудомить ногу й я ляпнуся нею по з якогось дива гострій ніжці дивана. Хто б знав, що тут буде аптечка й Влад захоче надати мені першу медичну допомогу. Хто ж знав, що я опинюся сидячи на столі, а Влад біля моїх голих ніг, прикритих лише простою сорочкою. І хто ж знав, що як кульмінація в даний момент в кабінет зайде Аліна. А з її куту зору все здавалося явно дещо інакше…

– Та як ти смієш? Це моє...наше життя. Не твоє, зрозуміла? Забирайся. І шмаття своє прихопи. Щоб я тебе більше тут не бачила. Від сьогодні ти тут більше не працюєш, – проверещала вона й вже вдруге з моменту нашого знайомства, мало не заревівши, пішла геть.

Влад аж немов дар мови втратив і так нічого й не зробив. Лише біль і читався в його очах. Шалений, просто нестерпний біль, який той немов гамував всередині себе.

А я що? Розвернулася, так і залишивши свої джинси в кабінеті. Ну а що, блузка все-таки дозволяла. Але з іншого боку мені було байдуже. Дико вибішувало це все. Особливо те, що застала Артура в обнімку з Аліною вже через лічені секунди після «інциденту». Але в його очах ніколи не було нічого подібного по відношенню до мене. Ба більше – він ще тієї секунди поглянув на мене з якимось осудом. Не збирався навіть поцікавитися, що ж сталося насправді й тим паче захистити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍