Читати книжки он-лайн » Дитячі книги 🧒📖🌈 » Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол

Читати книгу - "Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол"

63
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 41
Перейти на сторінку:
битися до шостої години, потім будемо обідати, — запропонував Близнюк.

— Добре, — сумно погодився брат. — А вона хай слідкує. Але не підходь надто близько, — додав він. — Я б’ю все, що бачу... коли по-справжньому розійдуся.

— А я б’ю все, що трапиться під руку, — закричав Близнюк, — хоч бачу, хоч ні!

Аліса засміялася.

— Гадаю, що цим деревам часто перепадає, — сказала вона.

Близнюк подивився навкруги з самовдоволеною посмішкою.

— Не думаю, — сказав він, — що встоїть хоч одне дерево до кінця нашої бійки!

— І все це через якесь брязкальце! — промовила Аліса, яка все ще сподівалася викликати у них хоч крихту сорому за бійку через таку дрібницю.

— Я б не брав це так близько до серця, — пояснив Близнюк, — якби брязкальце не було зовсім нове.

«Хоч би прилетів чорний ворон!» — подумала Аліса.

— У нас всього один меч, розумієш, — звернувся Близнюк до брата. — Але ти можеш скористатися парасолькою, вона так само гостра. Тільки треба швидше починати. Робиться зовсім темно.

— Навіть темніше, — додав Близняк.

Раптом усе оповили сутінки, і Аліса вирішила, що наближається гроза.

— Яка важка чорна хмара! — сказала Аліса. — І як швидко вона наближається! Що це — у неї, здається, є крила!

— Це ворон! — пронизливо закричав зляканий Близнюк.

Обидва брати кинулися навтіки і за мить зникли з очей.

Аліса трохи одбігла в ліс і зупинилася під великим деревом.

«Тут він до мене не добереться, — подумала Аліса. — Він такий великий, що не пролізе поміж дерев. Якби тільки він не махав так крилами... Здійняв у лісі справжню бурю... Чи бач, летить чиясь хустка!»

Розділ V. Вовна та вода

Говорячи це, вона зловила хустку й озиралася, розшукуючи власника. Незабаром вона побачила Білу Королеву, яка щодуху бігла лісом, широко розкинувши руки, ніби летіла. Аліса ввічливо пішла їй назустріч з хусткою в руках.

— Я надзвичайно задоволена, що випадково зловила її, — сказала Аліса, допомагаючи Королеві напнути хустку.

Біла Королева лише безпорадно і перелякано зиркнула на неї і зашепотіла: «Хліб з маслом, хліб з маслом». Аліса відчула, що розпочинати розмову доведеться їй самій. Отже, вона несміло почала:

— Ви — Біла Королева? Я мала честь прибрати...

— По-твоєму, ти прибрала, — сказала Королева. — А по-моєму, ні.

Аліса подумала, що не варто сперечатися на самому початку розмови, тому вона посміхнулася і зауважила:

— Якщо ваша величність скаже мені, з чого почати, я постараюсь зробити це якнайкраще.

— Але я не хочу, щоб ти прибирала мене! — буркнула сердешна Королева. — Я прибиралася цілих дві години поспіль!

Аліса вирішила, що навіть краще, якщо Королеву було кому прибирати без неї, бо та була страшенно неохайна.

«На ній все таке пом’яте, — думала Аліса. — І вся вона утикана шпильками!..»

— Дозвольте мені поправити на вас хустку, — додала вона вголос.

— Просто не знаю, що з тією хусткою! — сумно сказала Королева. — Вона сьогодні ніби сказилася. Я скрізь її пришпилила, але вона чогось не держиться!

— Вона не може держатися рівно, розумієте, якщо ви пришпилюєте її лише з одного боку, — пояснила Аліса, легенько поправляючи на ній хустку. — Лишенько, яке у вас закустране волосся!

— У ньому заплуталася щітка! — зітхнула Королева. — А гребінець я загубила вчора.

Аліса обережно звільнила щітку і постаралася причесати Королеву.

— Ну от, так значно краще! — сказала вона, коли встромила в інші місця майже всі шпильки. — Але, без сумніву, вам потрібна покоївка!

— О, я з радістю візьму тебе! — промовила Королева. — Два пенси на тиждень і варення через день.

Аліса не могла стримати сміху і сказала:

— Я не збираюся найматися... Крім того, я не люблю варення.

— У мене дуже смачне варення, — переконувала її Королева.

— Може, але мені не хочеться його сьогодні.

— Тобі його не дадуть, навіть якщо ти і захочеш, — зауважила Королева. — У нас такий порядок: варення вчора і завтра, але ніколи не буває варення сьогодні.

— Але повинно ж колись дійти до «варення сьогодні», — заперечила Аліса.

— Нічого подібного, — сказала Королева. — Варення дають кожного наступного дня. Сього­дні — це не наступний день, розумієш?

— Не розумію, — промовила Аліса. — Це якась жахлива плутанина.

— Це на тебе впливає життя навпаки, — лагідно пояснила Королева. — У кожного спочатку паморочиться в голові...

— Життя навпаки! — повторила страшенно здивована Аліса. — Я ніколи не чула про таке!

— ...але воно має ту велику перевагу, що пам’ять діє у двох напрямах.

— Я знаю напевне, що моя пам’ять діє лише в одному напрямі, — зауважила Аліса. — Я не здатна пригадати речей, які ще не трапилися.

— Погана та пам’ять, яка пригадує лише минуле, — проголосила Королева.

— А що ви пригадуєте найкраще? — насмілилася запитати Аліса.

— О, те, що трапиться через тиждень, — відповіла Королева недбало. — Наприклад, — провадила вона, прикладаючи великий шматок пластиру до пальця, — візьмемо гінця Короля. Він зараз відбуває покарання у в’язниці, а суд почнеться лише наступної середи. Ну, а злочин він, звичайно, вчинить тільки після всього цього.

— А що, коли він зовсім не вчинить злочину? — домагалася Аліса.

— То й так буде, — відповіла Королева, при­в’язуючи клаптем стрічки пластир до пальця.

Аліса відчула, що тут важко заперечити.

— Взагалі, звичайно, так буде краще, — погодилася вона. — Але йому не буде краще від того, що його покарають.

— Отут ти помиляєшся, — сказала Королева. — Тебе коли-небудь карали?

— Тільки за провини! — промовила Аліса.

— Так, але після цього ти робилася кращою, я певна! — з тріумфом заявила Королева.

— Так, але за мною була провина, за яку мене карали, — доводила Аліса. — Це велика різниця.

— Але якби ти не мала провини, — пояснювала Королева, — було б ще краще. Краще, краще, кра... а... а!

З кожним «краще» вона підвищувала голос і нарешті почала верещати.

Аліса саме почала говорити:

— Тут якась помилка...

Але Королева так голосно верещала, що Аліса мусила обірвати своє речення.

— Ой-ой-ой! — репетувала Королева, махаючи рукою, наче хотіла одкинути її зовсім. — У мене з пальця йде кров! Ой-ой-ой-ой!

Її верещання було таке схоже на свисток паровоза, що Алісі довелося затулити вуха.

— Що сталося? — запитала Аліса, коли Королева на якусь мить затихла. — Ви вкололи пальця?

— Я ще не вколола його, — відповіла Королева, — але скоро вколю... Ой-ой-ой!

— Коли ви збираєтесь уколотись? — запитала Аліса, якій дуже хотілося сміятися.

— Коли буду пришпилювати хустку, — бурк­нула бідолашна Королева. — Брошка зараз розстебнеться. Ой-ой! — Коли вона говорила це, брошка розстебнулася, і Королева люто вчепилася в неї, намагаючись застебнути.

— Обережно! — крикнула Аліса. — Ви зовсім погнули її. — І вона схопила брошку. Але надто пізно: шпилька вислизнула і вп’ялася в палець Королеви.

— От і кров, бачиш, — з посмішкою звернулася Королева до Аліси. — Тепер ти розумієш, як у нас ідуть справи.

— Але чому ж ви не кричите? — запитала Аліса, збираючись знову затулити вуха.

— Нащо? Я вже накричалася, — відповіла Королева. — Нема причини починати все спочатку!

— Мабуть, ворон полетів собі, — сказала Аліса. — Я рада, що він полетів. А то я вже думала, що надходить ніч.

— Якби то я вміла радіти! — зітхнула Королева. — Але я не знаю, як воно робиться. Ти, мабуть, дуже

1 ... 27 28 29 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аліса в Дивокраї, Льюїс Керол"