Читати книгу - "Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і..., Анджей Пилипюк"

Потім вони набралися до посиніння і, хитаючись, ледь потрапили до казарми, де впали в ліжка, навіть не знімаючи чобіт, і захропіли важким п'яним сном.



Шлієбекс намагався утримати Фріца, що метушився в ліжку, зніяковіло дивлячись на ерекцію, що розпирала штани хлопчиська. За мить молодий силезець весь обм'як і впав на ліжко. Фельдфебель сів за стіл і почав думати над тим, а не варто було б викликати лікаря. Він виміряв хлопцеві температуру – сорок градусів. Тоді він зробив йому компрес на лоб із мокрої ганчірки і знову замислився. Хлопець лежав, не рухаючись. На "Дойче Велле" у міру того, як стихали голоси паризьких солдатів, пролунав м'який баритон диктора. "Дякую представникам окупаційних військ у Парижі. І тепер, з-під Ейфелевої вежі ми переносимося до засніжених схилів Арарату[44], на Кавказ, де серед гордих гірських племен наші хоробрі солдати стоять там, куди ще не ступала нога жодного німецького воїна протягом всієї історії . Передаємо голос нашим сміливцям, спадкоємцям Олександра Великого, які вже стоять біля воріт Азії". Замість паризького гомону запанувала повна зосередженості тиша, що переривається лише заглушеним радіопередачею скрипом стільців і віддаленими відлуннями канонади. Хтось тихенько дав відлік: eins, zwei, drei, і не більше півтора десятка голосів заспівало:

Stille Nacht! Heil'ge Nacht!

Die der Welt Heil gebracht,

Aus des Himmels goldenen Höhn,

Uns der Gnaden Fuülle läßt sehn,

Jesum in Menschengestalt!



Дупа. Сволота. Гніда. У Фріцека все це не вкладалося в голові. Як цей гад міг! І валяється тепер, сука, на нарах, ніби нічого й не сталося, на спині, а у витягнутій над головою руці крутить свій новенький Залізний Хрест. Залізний хрест! Першого класу! А Фріц нічого не отримав. Навіть подяки.

Адже Моріц не був поганим однополчанином. Познайомилися вони два роки тому, коли їх направили в той самий взвод у день вторгнення до Росії, але ще далеко за лінією фронту, у Східній Пруссії. Починали вони як обслуга кулемета. Моріц весь час налаштовував проти себе командира, ось той і призначив його навідником – це найнебезпечніша функція у всьому взводі. "Стрілець один" рідко коли живе довго. Фріцу стало шкода маленького і худого баварця, ось він і зголосився бути заряджаючим. Разом вони якось справлялися. Фріцек мав чуття на персональні анімозії, і Моріц, прислухаючись до його порад, через якийсь час вибув із "чорного" командирського списку. Через півроку обидва дослужилися до єфрейторів і продовжували воювати в одному взводі.

Фріц не вважав себе нацистом. Правильні нацисти, напевно, цьому були тільки раді, адже батьком Фріца був поляк. Він онімечив своє прізвище на "Шиманськи", тільки це ніяк не могло змінити того факту, що батько не тільки був поляком з-під Кракова, а й приїхав до Сілезії у 1918 році боротися з німцями. Між однією та іншою громадянськими війнами він познайомився в Катовицях з блондинкою, Гердою Зіглінг, сучасною дівчиною, яка перед війною проживала в Парижі і там трохи просочилася безтурботним настроєм столиці світу.

І тепер ось Анджей Шиманьський, який бореться за те, щоб Сілезія залишалася польською, після зборів ПОВ[45] біг у однокімнатну квартирку без кухні, яку він знімав спеціально для побачень із Гердою. Коли він заходив, вона вже лежала гола в ліжку. Анджей швиденько скидав одяг, і вони годинами кохалися, сміючись, коли сусіди знизу вже не могли знести криків і скрипу розбовтаного пружинного ліжка.

Коли потім вони лежали, оголені, розігріті любов'ю і теплом від кахляної печі, Герда докоряла Анджею за те, що він кладе свій пістолет на тумбочки біля ліжка, а їй не хочеться бачити зброю. Зрештою, Анджей залишав пістолет у кишені пальта.

Світ, Сілезія, Польща, Німеччина, ПВО, Selbstschutz [46], війна, помста, народи, Антанта, президент США Вудро Вільсон, італійські та французькі солдати, танки та бойові гази, окопи, Дмовський , Пілсудський , Корфанти, революція, більшовики, Ленін, маршал Петен, Франція, англійський король – все залишалося за зачиненими дверима.

Тут же була Герда, золотисті локони якої розсипалися по подушці, а вона так соромилася власної наготи і вдячно приймала його великі долоні, що пересуваються її спиною і сідницями.

І в цій ось кімнаті, в її гарячому тілі, ще здригався спазмами насолоди, був зачатий маленький Фріц.

А через чотири місяці все те, що вони залишали зачиненим на ключ за дверима маленької квартирки, увірвалося в їхнє життя. Герда повідомила Анджея за столиком у кафе: "я вагітна". Анджей попросив її руки. А потім розмірковував над тим, чому він, польський націоналіст, закохався у німкені.

Під час підготовки до скромного весілля він поставив лише одну умову – діти будуть виховані як поляки. Герда погодилася, лише знизала плечима. Національності для неї жодного значення не мали. Так маленький Фридерик (ім'я йому дали по діду Анджея) виховувався поляком.

Сьогодні Анджей скрізь спізнювався, тож додому повернувся надто пізно. Він був озлоблений, п'яний і запеклий, бо замість Польщі в нього були лише Катовіце. Ідея, заради якої п'ятнадцять років тому він готовий був піти на смерть, скурчилася, запаршивіла і розмилася в силезській політиці. Він увійшов у кімнату свого сина, щоб виглядом хлопчика, який спокійно сопів під ковдрою, заспокоїти свою постійну подругу – мізантропію.

Але ліжко було порожнім. Не було й Герди. Натомість був лист.

Протягом усіх років Анджей займався політикою. А політикою займаються, проводячи довгий годинник у нарадах з міцною кавою, на банкетах з горілкою, на зустрічах із цигаркою. Потрібно подолати кілометри коридорів силезського Сейму, підійматися сходами в тисячі жител, будинків і квартир, провести тисячі телефонних розмов, укладати непотрібні та небажані дружби, позбавлятися знайомих, незважаючи на симпатію до них. Анджей віддався політиці - Польщі, як вважав спочатку - без залишку.

І того дня Герди з Фридериком у хаті не було.

Хлопчик багато часу проводив з батьком матері, для якого найпіднесенішим і найважливішим спогадом дитинства була війна 1870 року і коронація кайзера у Версалі, так що йому не дуже подобалося, що його онук має бути поляком. Дід Фріца, Ернст Зіглінг, був скромним поштовим чиновником, і в безпосередньому зіткненні, ставкою якого була національність хлопця, не мав би жодного шансу зі своїм зятем, досвідченим бойовиком. Проте Анджей віддав сина без боротьби.

І тому того серпневого ранку 1937 року Герда зі своїм сином сиділа в автомобілі, що їде миколівським шосе на Глівице.

Через два роки Фріц у лавах 28 піхотної дивізії Вермахту пройшов тією ж дорогою, але в інший бік.

У 1937 році