Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

Але що найцікавіше: співрозмовник не просто володів інформацією, він доносив її з такою легкістю, ніби пропустив крізь себе, ніби все життя провів тут у Палаці.

І ще одне — його ставлення до Маріелли. Ні, Олена не помітила, щоб у Найта, як у Северина, теплішав погляд, коли мова заходила про принцесу. Але все ж таки видно було, що Осяяного турбує душевна рівновага дівчини.

Хоча це було помітити дуже не просто. Коли слова не мають емоційного забарвлення, почуття співрозмовника практично неможливо зчитати. Найт говорив спокійно, в його інтонаціях жодного разу не промайнуло ні обурення, ні невдоволення, незважаючи на всі каверзні, незручні запитання. На відміну від Олени він жодного разу не підвищив голос, і все-таки вона відчула, що не такий принц неупереджений, як хоче здатися. Кілька разів його бездоганно вродливе обличчя на якусь мить опинялося під владою емоцій. Але як же швидко вони зникали! Так, Найт умів віртуозно володіти собою. Просто таки королівське самовладання. Сумнівів практично не залишилося: хлопець, який крокує поряд із Оленою — справжній принц.

— Бажаєте, щоб я вам показав ще щось? — поставив Найт нове запитання, коли так і не дочекався відповіді на попереднє. — Чи продовжимо після обіду?

Олена виринула з роздумів і зрозуміла, що стоїть біля дверей своєї кімнати.

— Після обіду, — швидко вибрала вона другий варіант.

Їй був потрібен час, щоб добре обміркувати ті висновки, яких щойно дійшла, і виробити правильну тактику поведінки з Найтом.

— Гаразд, — кивнув принц, — покажу вам зовнішню територію резиденції. У другій половині дня парк особливо чудовий.