Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

Розділ 14. Збіг

Коли Найт пішов, Олена зайшла до себе і влаштувалася в кріслі біля прочиненого вікна. Це місце зі вчорашнього вечора стало її улюбленим. Запаморочливий запах квітучого бузку не дуже сприяв мозковій діяльності, зате звуки, що лунали ззовні, могли допомогти зібрати нову корисну інформацію.

Проте вранці у всіх мешканців Палацу було надто багато справ, щоб відпочивати на лавках у парку. Тому нічого, окрім звуку роботи газонокосарки, Олена не почула. Та й проаналізувати в деталях розмову з Найтом теж не вийшло — у двері постукали.

На порозі стояла Маріелла. Не встигла Олена сказати жодного слова, як гостя не питаючи заскочила до кімнати. Так, мабуть, Северин правий — принцеса буває невихованою.

— Феє Елен, я прийшла вибачитися, що поводилася за сніданком неналежно, — опустила вона погляд. Однак губи, що так і розпливалися в посмішці, говорили про те, що дівчина анітрохи не відчуває провини, — але ж ви не гніваєтеся, правда ж?

Та як на таку милу безпосередню дитину можна сердитися?

— Ні, Фейліно.

Маріелла засяяла.

— Я така рада! Така рада! — защебетала принцеса. — Ви така добра. Це одразу видно. Зовсім як тато. Він теж хоче здаватися суворим, хоча насправді найдобріший з усіх батьків у світі.

— Так, батько ставиться до вас трепетно, я помітила, — кивнула Олена, — але не зловживайте його добротою.

Другу частину фрази, в якій містилася порада, Маріелла пропустила повз вуха, а першу із задоволенням прокоментувала:

— Це тому, що я на відміну від Найта, сто разів на день кажу таткові, як його люблю.

— А хіба принц не відчуває до Його Світловості синівських почуттів? — обережно спитала Олена.

Їй здалося, що безпосередня дівчина може викласти багато сімейних секретів, якщо направити розмову в потрібне русло.

— Відчуває, хто-хто, а я його знаю, — засміялася Маріелла. — Тільки не демонструє. Зі сторони може здатися, що він занадто стриманий. Від нього усмішки не дочекаєшся.

— Прохолодне ставлення до вас, можливо, пояснюється тим, що він бачить у Вас конкурента.

Принцеса несподівано стала серйозною.

— Ні, він не бачить у мені конкурента. Не бачив раніше і не бачить тепер, навіть коли ви з'явилися.

А дівчина зовсім не дурна і далеко не така наївна, як можна подумати з першого погляду.

— Але не в цьому річ. Бачить чи не бачить брат у мені конкурента, він любить мене, — Маріелла знову розпливлася в усмішці. — От я, наприклад, мрію перемогти в конкурсі — втерти цьому зануді носа, але це не заважає мені любити його. І до речі, Феє Елен, — дівчина знову стала серйозною. Оленці навіть здалося, що наступна фраза була вимовлена з нальотом легкої образи, — чому ви продемонстрували Ключ так пізно? До мого повноліття залишився лише місяць. Хіба ми встигнемо підготуватися до конкурсу?

Господи, от і що на це відповісти? Олена вважала, що Маріеллі ледве виповнилося сімнадцять, і принцеса має майже рік, щоб дочекатися справжнього Наставника, який навчить її усього необхідного для боротьби за корону. Але, виявляється, залишився лише місяць! Як правильно вчинити? Подарувати принцесі надію, щоб потім її спіткало гірке розчарування? Чи чесно зізнатися їй у всьому?

— Знаю-знаю, — схаменулася Маріелла, — лише Хранитель Ключа вирішує, коли його краще продемонструвати публіці. Просто мені здалося, що якби вас не звинуватили у вбивстві, якби вам не потрібен був сильний аргумент на користь своєї невинності, ви б ніколи не стали моєю Наставницею.

Принцеса зітхнула і продовжила майже пошепки:

— Ви, як і Найт, вважаєте, що до мене потрібно ставитися як до кришталевої вази? Боїтеся, що я не витримаю ударів долі?

Дівчина підняла на Олену погляд. Він підкуповував. У ньому було стільки щирості, чистоти, надії. До власника такого погляду хотілося ставитися саме як до кришталевої вази, або краще сказати дорогоцінного скарбу, який необхідно дбайливо оберігати.

— Але хіба я не показала, що вмію долати труднощі? — принцеса прикусила губу, готова до будь-якої відповіді.

Серце Олени стиснулося. І вона сказала зовсім не те, що збиралася. Вона не змогла не подарувати дівчинці надію.

— Звинувачення у вбивстві та демонстрація Ключа ніяк між собою не пов'язані. Ключ був пред'явлений саме тоді, коли це мало статися. Часу, що залишився, цілком достатньо, щоб такій здібній дівчині, як ви, Фейліно Маріелло, навчитися всього, що потрібно. І так, ви продемонстрували, що вмієте тримати удар. Я ніколи у вас не сумнівалася.

Слова Олени викликали такий фурор, на який вона зовсім не розраховувала. Принцеса заверещала від щастя, кинулася до Олени і задушила в обіймах:

— Я така рада, що ви в мене вірите! Для мене це дуже важливо! Ми втремо цьому зануді ніс. Брат переконається, що я не тендітна лялька, а гідний конкурент.

Маріелла ще довго радісно щебетала, а Олена докоряла собі, що подарувала хибну надію. Колись вона навчилася обманювати сама себе, навчилася ховатися від реальності за придуманими ілюзіями. Коли не стало мами та бабусі, батько, щоб пом'якшити удар, сказав: вони відправилися в інший, найкращий світ. І Олена змусила себе повірити словам, повірити, що насправді її рідні живі-здорові. Просто їм довелося залишити Олену ненадовго, але колись вони знову побачаться. І ця ілюзія допомагала якийсь час справлятися з відчаєм, але коли міраж розвіявся, стало дуже гірко. Тоді, щоб не захлинутися у безвиході, довелося застосувати більш надійний засіб — забути.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍