Читати книгу - "( Не ) закохані, Наталія Косенко"

Вперлася долонями в плечі, намагаючись чи то відштовхнути, чи то втриматися. Хлопець пестив її пальцями й стогнав. Робив добре їй, а сам ніби знову отримав дозу наркотиків.

Ясмін ткнулася чолом у його плече, а тоді посунула куртку, футболку й вкусила. Сама від себе не очікувала, та так сподобався терпкий присмак солонуватої шкіри, що вкусила знову й лизнула ямку біля ключиці.

Стас стягнув з неї джинси, й пересадив на себе в одних трусиках і футболці. Дивно, та більше не відчувала холоду. Лише жар.

Коли хлопець потягнувся руками до ширінки й вжухнула блискавка, відчула, як поколює в усьому тілі від бажання й напруги. Вона ж трахається з одногрупником в авто! Ніколи й не думала після того досвіду з однокласником, що колись матиме секс не у ліжку й з не коханим чоловіком…

Ніби й чекала, та коли Стас посунув трусики в бік й одним махом увійшов скрикнула від несподіванки. Було так солодко й тягуче… Неймовірно солодко…

Його очі були навпроти, а губи раз у раз невагомо ковзали по її губам. І це відчувалося інтимнішим за секс. Гарячий подих пестив шкіру, так само як і чоловічі долоні. Жалив нестримністю.

Все закінчилося доволі швидко. Хлопець вибивав стогони з її тіла й шаленів, аж доки не кінчила на ньому. Зробив ще кілька поштовхів й, залишаючись у ній, міцно пригорнув до себе.

Ясмін ще не прийшла до тями після оргазму, а тому почала підмічати деталі через кілька хвилин. Як тремтять помалу руки, що з силою пригортають розпашіле тіло, як збивається подих Стаса й губиться десь біля скроні, як втягує він її запах, зариваючись носом у волосся. Це справді через неї він такий… вразливий?

— Ти не кінчив… — відхилилася трохи, аби бачити його очі.

— Ще буде час.

Справді? Он як? Їхні зустрічі заради сексу й насолоди хіба не мають закінчуватися інакше?

Ясмін перелізла на сусіднє сидіння. Повернула на обличчя окуляри, які спали ще як Стас перетягував до себе на руки. Не хотілося вдягати мокрий одяг, але коли парубок передав їй пакет зі своїми лахами зашарілася.

— Тут змінка для тренувань. Чиста.

Лише кивнула головою. Хлопець знову завів двигун й повідомив, що відвезе її до себе, аби висушити одяг і все ж поговорити. Не стала сперечатися цього разу, адже розімліле від ласки тіло хотіло лише спокою.

Кортіло прояснити думки, тому рахувала вуличні ліхтарі, але числа стрибали перед очима й губилися у підсвідомості.

В авто Стаса було сухо, тепло, а ще пахло чоловіком і сексом. Вибухонебезпечний коктейль!

Він зробив їй кави, доки закинув речі в сушарку.

— Про що хочеш поговорити? — втомилася від очікувального погляду, що залишав на тілі відчутні мітки.

— Про твого вітчима.

Могла б сказати, що то особисте, а пункти їхньої угоди виключають подібні розмови, але Ясмін втомилася. Справді втомилася. Ну дізнається він, то й що? Врешті, біль в очах вітчима досі тримає за горлянку, то чому б не розказати про це комусь?

— Він хотів, аби я нагадала мамі, чому блядування погано закінчується. Її один мій вигляд приструнює на якийсь час.

— Он як?

Стас не наполягав, не тиснув. Сидів навпроти, робив повільні ковтки з чашки й неодмінно повертав її на підставку. Це дивним чином заспокоювало.

— Мені було тринадцять, коли батько помер. Ми з мамою не обговорювали його смерть, та обоє знаємо, хто винен.

Кава гірчила. Знову. Ясмін взагалі не знала, нащо пʼє той трунок. Їй навіть не подобався смак. Лише наодинці частувала себе чаєм. Чому? Взяла чашку з рук Стаса й відпила. Так значно краще! Хлопець встав, аби зробити ще чаю.

— Він кохав її. Дуже. Удавав, що не знає про її коханців. А потім якось мама привела одного додому й удавати вже не було змоги. Те кохання всередині нього стухло й загнилося, труїло його місяцями. Він зʼїхав, практично перестав їсти, а потім наковтався пігулок. Я знайшла його якось після школи з піною біля рота на підлозі. Довгі місяці в лікарні, психолог, нічого не допомагало, бо він вмер ще тоді. Вмер, і ходив мертвий, аж доки одного ранку не зміг встати з ліжка.

Стас мовчав. Підійшов ззаду й поклав долоні на плечі. Від них по тілу поповзло тепло. Хіба так буває? Коли втрачаєш власне тепло хтось може дати тобі своє? В кутику ока виступила сльоза, а тоді ще одна.

— Знаєш, тато був слабким. Він любив музику й працював шкільним вчителем. Він умів віддавати себе справі й зовсім не вмів протистояти слабкостям. От як своєму коханню…

Стас обійняв її. Нахилився зі спини, обгорнув руками в затишний кокон і поцілував у маківку. Ясмін відчула, як тремтить губа. Вона так і не плакала після смерті батька, то невже тут і зараз розреветься як маленька? Піддасться своїм власним слабкостям? О ні!

Підскочила, аби відійти, та не змогла. Стас повернув до себе й притулив її голову до грудей, тримаючи міцно. Спочатку брикалася й навіть ніби погрожувала, аж доки й справді не розревілась. Голосно й сильно, з потоками сліз і мокрим носом.

— Пусти! — вкотре сіпнулася.

— Ні! Поплач, Ясмін. Все добре! Поплач…